зайнявся тверезим аналізом бойового життя, 1-ый відніс до неї без усякої екзальтації. Він звів військову доблесть із п'єдесталу суцільного "геройства", але вкупі з тим возвеличив її як ніхто. Він показал. що хоробрий даного моменту у хвилину до того й хвилинку через такий же людина, як і все: непоганий - коли він постійно такий, меркантильний, завистный, нечесний - коли він був таким, поки події не затребували від нього геройства. І навіть не треба й говорити про те, що руйнуючи виставу військової доблесті в стилі Марлинского, Т. яскраво виставив на вид велич геройства звичайного, ні в що, що не драпірується, не лізе вперед, що робить лише те, що потрібно: коли потрібно - так ховатися, коли потрібно - так дохнути. Нескончаемо полюбив за це Т. під Севастополем звичайного бійця й у його особі весь вообщем російський люд. - Шумною й веселою життям зажив Т. у Петербургові, де його зустріли з розкритими обіймами й у великосвітських салонах, і в літературних кружках. Особливо близько зійшовся він з Тургенєвим, з яким деякий час жив на одній квартирі. Тургенєв увів Т. у кружок "Сучасника" і інших літературних корифеїв: він став у дружніх справи з Некрасовим, Гончаровым, Панаєвим, Григоровичем Дружиніним, Сологубом. "Опосля севастопольських позбавлень столичне життя мало подвійну краса для забезпеченої, безжурної, уразливої й компанійської юної людини. На пиятики й карти, гульби із циганами в Т. ішли цілі деньки й навіть ночі" (Левенфельд). Радісне життя не сповільнило кинути гіркуватий осад у душі Т. тим більше, що в нього почався потужний: розлад із близьким йому кружком письменників, Він тоді й усвідомлював, "що таке святість" і тому ніяк не бажав задовольнитися, як якісь його товариші, тим, що він "розчудесний живописець", не міг визнати літературну діяльність дечим особливо піднесеним, дечим таким, що вивільняє людину від необхідності прагнути до самовдосконалення й присвячувати себе цілком благу близького. На даній для нас ґрунту з'являлися жорстокі суперечки, що ускладнювалися тим, що постійно правдивий і тому нерідко різкий Т. не бентежився відзначати у власних товаришах риси нещирості й афектації. У підсумку "люди йому омерзели й сам він для себе омерзел" - і спочатку 1857 г. Т. без усякого жалю залишив Петербург і відправився за кордон. Як би це було не дивно, але нежданий спогад зробила на нього Західна Європа - Німеччина, Франція, Великобританія, Швейцарія, Італія, - де Т. провів усього близько 11/2, років (в 1857 і 1860 - 61 рр.). Б загальному цей спогад був неодмінно негативний. Побічно воно виразилося в тому, що ніде у власних творах Т. не обмовився яким-небудь гарним словом про ті або інших сторонах закордонного життя, ніде не поставив культурне приемущество Заходу нам у приклад.
Прямо своє розчарування в європейському житті він висловив в оповіданні "Люцерн". Лежачий у базі євро суспільства контраст меж багатством і бідністю схоплений отут Т. із вражаючою силою. Він зміг розглянути його через прекрасний зовнішній покрив європейської культури, порожньому що його ніколи не залишала ідея про пристрій людського життя на засадах братерства й справедливості.