"Гарна тіточка моя", відає Т. "найчистіша істота, постійно говорила, що вона нічого не бажала б так для мене, як того, щоб я мав зв'язок із замужнею женщиною: rien ne forme un jeune homme comme une liaison avec une femme comme il faut" ("Сповідь"). Було б погано, якби ми не відзначили те, що два найголовніші початки натури Т. - величезне самолюбство й бажання добитися чогось реального, довідатися правду - вступили зараз у боротьбу. Йому жагуче хотілося блищати в суспільстві, заслужити репутацію юної людини comme il faut. Але зовнішніх даних для цього в нього не було: він був некрасивий, неспритний, і не вважаючи того йому заважала природна сором'язливість. Разом з тем у ньому йшла напружена внутрішня боротьба й виробіток серйозного морального еталона. Усе те, що повідане в "Отроцтві" і "Молодості" про рвениях Иртеньева й Нехлюдова до самовдосконалення, узяте Т. з історії власних його аскетичних спроб. Найрізноманітніші, як їх описує сам Т., "міркування" про найголовніші вопросцах нашого буття - щастя, погибелі, Богу, любові, вічності - болісно мучили його в ту еру життя, коли однолітки його й брати цілком віддавалися радісному, легені й безтурботному времяпровождению багатих і авторитетних людей. Усе це привело до того, що в Т. створилася "звичка до незмінного морального аналізу, що знищив свіжість почуття і ясність розуму" ("Молодість"). Усе майбутнє життя Т. представляє собою болісну боротьбу із протиріччями життя. Коли Бєлінського по праву можна йменувати величними серденьком, то до Т. підступає епітет: велична совість. - Утвір Т. ішло спочатку під керуванням грубуватого гувернера-француза St. Thomas (М-r Жером "Отроцтва") добросердого німця, що замінив собою, Ресельмана, якого з такою любов'ю зобразив Т. в "Дитинстві" під іменуванням Карла Івановича. Уже 15 років, в 1843 г., Т. зробив у число студентів казанського інституту. Це випливає, але, приписати не тому, що хлопець багато знав, а тому, що вимоги були надзвичайно невелика, в індивідуальності для членів родин з видним публічним положенням. Казанський інститут перебував у той час у надзвичайно незначному стані. Доктори були, у більшості, або диваки-іноземці, що практично не знали по-російському, або недосвідчені кар'єристи, час від часу навіть нечисті на руки. Правда, професорував у той час іменитий Лобачевский, але на математичному факультеті, а Т. провів два роки на східному факультеті, два роки - на юридичному. На крайньому теж був один видатний доктор учений цивіліст Мейер; Т. деякий час надзвичайний зацікавився його лекціями й навіть побрав для себе спеціальну тему для розробки - зіставлення "Esprit des lois" Монтеск'є і Єкатерининського "Наказу". Із цього, але, нічого не вийшло: йому скоро набридло працювати. Він лише вважався в інституті, дуже не багато займаючись і одержуючи двійки й одиниці на іспитах. Неуспішність інститутських занять Т. - чи ледве звичайна випадковість. Будучи одним з воістину величних мудреців у змісті уменья вникнути в мету й призначення людського життя, Т. у теж час не має змоги мислити науково, тобто підкоряти свою ідея результатам дослідження.
Ненауковість його мозку особливо ясно позначається в тих вимогах, які він пред'являє до наукових досліджень, цінуючи в них не коректність способу й приймань, а тільки ціль.