У якості міністра народної освіти, гр. Т. провів реформу середньої освіти (1871), заключавшуюся в значимому посиленні викладання латинського й грецького мов у гімназіях, при цьому лише вихованцям традиційних гімназій було надане право надходити в інститут; колишні справжні гімназії перетворені в справжні училища (1872). При Т. відкриті: історико-філологічний інститут у С.-Петербургові (1867), Варшавський інститут і сільськогосподарський інститут у Новітній Олександрії (1869), російська філологічна семінарія в Лейпцизі для виготовлення вчителів старих мов (1875); Ніжинський ліцей перетворений в історико-філологічний інститут, а Ярославський ліцей - у юридичний ліцей. В 1872 г. видане положення про міські училища, в 1874 г. - положення про вихідні училища, для нагляду за якими були ще в 1869 г. засновані посади інспекторів народних училищ. У духовному відомстві при гр. Т. зроблене перетворення духовно-навчальних закладів (1867-69). Як міністр внутрішніх справ, Т. був поборником "потужної" влади. Законодавчі заходи, проведені й приготовлені при ньому, були орієнтовані до піднесення дворянства, до регламентації селянського побуту й до перетворення місцевого керування й самоврядування в змісті розширення впливу адміністрації. Зверніть увагу на те, що видані закони про селянські сімейні розділи й про наймання сільських робітників, підготовлені положення про земських начальників і нове земське положення. Свобода друку значно обмежена тимчасовими правилами 1882 г. З 1882 г. Т. полягав також президентом академії. Він написав "Історію грошових установ Рф із часу підстави країни до кончини імператриці Катерини II" (Спб., 1848), "Le Catholicisme romain en Russie" (H., 1863-64) і ряд статей по історії освіти в Рф в "Жун. Мін. Нар. Безсумнівно, варто згадати те, що освіти" і в "Російському Архіві". З його ініціативи почате видання "Матеріалів для історії академії".
Товстої (граф Лев Миколайович) - іменитий письменник, що досягся ще незвичайної в історії літератури XIX в. слави. У його особі могутньо об'єдналися величний живописець із величним моралістом. Особисте життя Т., його стійкість, невтомність, чуйність. наснага у відстоюванні власних еталонів, його спроба отрешиться від благ миру цього, жити новою, гарнішаю життям, имеющею в базі власної лише найвищі, бездоганні цілі й зание правди - усе це доводить привабливість імені Т. до знаменитих розмірів. Забезпечений і авторитетний рід, до якого він належить, уже в часи Петра Вів. займав нарешті видатне положення. Не позбавлене типового ентузіазму, що прапрадідові провісника настільки людяних еталонів (гр. Петру Андрійовичу;) випала смутна роль в історії принца Олексія. Правнук Петра Андрійовича, Ілля Андрійович, описаний в "Війні й Світі" в особі добродушнейшего, непрактичного старенького графа Ростова. Нащадок Іллі Андрійовича, Микола Ілліч, був татом Леву Миколайовича. Він зображений досить близько до реальності в "Дитинстві" і "Отроцтві" в особі батька Николиньки, і частково в "Війні й Світі", в особі Миколи Ростова.