На боротьбу із сиим "ученьем бруднуватим" Т. призивав " Пантелея-Цілителя": "і на цих людей, пан Пантелей, ціпка ти не жалуй сукуваті". І от, він сам виступає в ролі Пантелея-Цілителя й починає помахувати палкою суковатою. Не можна сказати, щоб він помахував нею обережно. Це не одна добросерда драматичність над "матерьялистами", "у яких сажотруси сутність вище Рафаїла", які квіточки в садах бажають поміняти ріпою й уважають, що солов'їв "швидше истребити за марність потрібно", а гаю направити в місця "де б жирні говяда харчувалися на печеня" і т.д. Дуже велике розсовуючи поняття про "російській комуні", Т. уважає, що її прихильники "усе бажають запаскудити для загального блаженства", що "чужим вони мале вважають, коли чого ж їм потрібно, те тащут і вистачають"; "юрби їх усе гризуться, тільки власний відкриють форум, і порізно все клянуться in verba вожакорум. В одному згодні всі тільки: коли в інших именье отымешь так розділиш, почнеться вожделенье". Подолати з ними, у суті, не важко: "щоб російська держава урятувалася від їхньої витівки, повісити Станіслава всім ватажкам на шийку". Усе це викликало в майже всіх агресивне відношення до Т., і він скоро відчув себе в положенні письменника, загнаного критикою. Загальна вдача його літературної діяльності й опосля нападок, що посипалися на нього, залишився колишній, але відсіч "кличу голосному: здайтеся, співаки й живописці! До чи слова вимисли ваші в наше століття позитивний!" він став давати у формі найменш різанням, просто волаючи до своїх однодумців: "дружно гребіть, в ім'я гарного, проти плину". Як ні властива сама по для себе боротьба, у яку вступив поет, що вважав себе тільки співаком "вроди", не випливає, але, гіперболізувати її значення. " Поетом-Бійцем", як його йменують якісь критики, Т. не був; ще ближче до правди те, що він сам вимовив про для себе: " 2-ух станів не боєць, але лише гість випадковий, за правду я б радий підняти мій гарний клинок, але суперечка з обома - досель мій жереб потаєний, і до клятви жоден не міг мене залучити". - В області російської історичної драми Толстому належить одне з перших місць; отут він уступає лише одному Пушкіну. Історично-Побутова драма "Посадник", до прикрості, залишилася неоконченною. Драматична поема " Дон-Жуан" задумана Т. не тільки лише як драма, для створення якої творець не повинен перевтілювати свою свою психологію у вдачі працюючих осіб, але також як добуток лірично-філософський; меж тем, розміряний, доброчесний і практично "однолюб" Т. не міг перейнятися психологиею вічно шукаючого зміни спогадів, безумно-жагучого Дон-Жуана. Відсутність страсті в особистому й літературному характері творця привело до того, що суть дон-жуанского типу зовсім сполотніла в зображенні Т.: конкретно страсті в його " Дон-Жуане" і немає. На 1-ый план меж драматичними добутками Т. виступає, таким образом, його трилогія. Наибольшею популярністю довгостроково скористалася 1-ая частина її - "Погибель Іоанна Суворого". Це роз'ясняється до цього всього тим, що до недавнешнего часу лише вона одна й ставилася на сцену - а сценічна постановка трагедій Т., про яку він і сам так клопотав, написавши особливе наставляння для неї, має величезне значення для встановлення репутації його п'єс.