Прикладами можуть служити: отруєння організму отрутними продуктами дифтеритної бактерії, тифозної палички й майже всіх інших збудників "инфекциоонных" захворювань. Лише таким методом можна роз'яснити для себе смертельний фінал, що часто зауважується дуже жвавий, дифтерії, скарлатини, кори, віспи.
Незвичайну групу "ендогенних" отруєнь становлять так назыв. "Autointoxicosen", під якимось терміном v. Jacksch припускає ті випадки "самоотруєння", при яких в організмі зі звичайних або патологічних товарів, які самі по для себе не отрутні, з'являються отрути в такій кількості, що, незважаючи на незмінне виділення їх, в організмі, все-таки зауважуються безперечні симптоми отруєння. Такі продукти, далі, можуть виникати при розкладанні экссудатов або транссудатів, гноячи і т.д. у самому організмі. Можливо й те, що сюди, меж іншими хворобами, ставиться так назыв. аммониэмия, при якій із сечі, що розклався в сечовому міхурі, утворюються отрутні з'єднання (токсальбумины, діаміни), що обумовлюють і отруєння організму. Важко сказати що-небудь загальне щодо методу діяння " отруйних речовин" при отруєннях, яке можливо місцевим (коли отрута викликає конфігурації на місці зіткнення його з організмом) або віддаленим, коли отрута, потрапивши в лімфатичний і кров'яний струм, викликає симптоми загального отруєння. У крайньому випадку отрута, залежно від його фізичних і хим параметрів, може розкластися або об'єднатися (найбільше або найменш міцно) зі складовими частинами крові, або ж попадати в органі в незміненому виді й там створювати найбільше або найменш найглибші конфігурації. Але організм володіє ясно вираженою тенденцією - знешкоджувати отрута, що потрапила в нього. Хоча й ці, власного роду "запасні", сили організму нам не багато відомі у власних деталях, ми все-таки зауважуємо безперечний прояв їх. Говорячи вообщем, можна затверджувати, що організм користується при цьому більшою мірою механічними або хим пристосуваннями. Крім чхання й кашлю, службовців більшою мірою для видалення механічних роздратувань, організм у нюху й смаку неодмінно має захисників; такими ж слід визнати й посилену слинотечу, сльозотечу й, в індивідуальності, блювоту, якої віддаляється більша частина отруйних речовин, що потрапили в шлунка, ще до усмоктування. Від даної - первинної блювоти, що наступає надзвичайно стрімко опосля влучення отрути в шлунка, слід розрізняти вторинну блювоту, що з'являється опосля усмоктування отрути із крові в шлунка, або ж впливом отрути на мозок. Поносом також віддаляються отруйні речовини з організму й - аналогічно блювоті - ми й отут розрізняємо меж первинним поносом, що видаляють до того отрута, що ж не всмокталася, і - вторинним. Виділення отрути організмом, далі, відбувається через сечу. Так напр., малими дозами кураре не вдається добится "кураризирования", тому що виділення отрути через сечу відбувається так само стрімко, як і усмоктування його. Таку ж видільну роль, при отруєнні відомими отруйними речовинами, відіграють: слизувата оболонка шлунка (морфін), слизувата кишкового тракту (ртуть), печінка, підшлункова залоза, молочні залози, легені й потові залози.