Місцеве самоврядування було практично знищене, урядові агенти вилучені з ведення звичайних судів. Релігія збуджувала до для себе ненависть, через союз духівництва з королями. Уряд роз'єднував класи, дбайливо заглушало всякий дух публічної самодіяльності й тримало суспільство під соромливою опікою. Коли й зберігався ще дух незалежності, що проявлявся, напр., у боротьбі парламентів з королями, то він був достатній хіба для повалення деспотизму, але не для мирного використання волею. В 1789 г. французи вбили "старенькый порядок" і, натхнені еталонами філософії XVIII в., зробили новітній лад, заснований на цивільній рівності й політичній волі. Але любов до волі, що спалахнула незадовго до революції, скоро охолола посередині анархії й бур революції. Партикуляризм, породжуваний рівністю, пристрасть до збагачення, необхідність зосередження влади внаслідок безперервних війн і жах перед відновленням станового ладу привели до встановлення деспотизму. Наполеон консолідував бессословный лад, але, укупі з тим, повернув бюрократичну централізацію "старенького порядку". Усім відомо про те, що опосля падіння Наполеона у французів кілька раз спалахувала пристрасть до волі, але справа волі постійно в корені підривалося збереженням наполеонівської централізації й бюрократичної опіки. Організувати, як усе знають, центральну владу в дусі волі, французи не застосовували інших засобів, щоб усталити цей дух. Представляючи, таким образом, закінчення політичного навчання Т., "Старенькый порядок" має, не вважаючи того, значення першої значимості в історіографії французької революції, де він почав новітню еру. Т. 1-ый перекинув міст чрез пропасти, що відокремлювала у виставі колишніх істориків післяреволюційну Францію від дореволюційної. Усе давно знають те, що він застосував до дослідження революції еволюційну точку зору й обґрунтував, що революція не була крутим розривом з минулим, що роз'яснення її потрібно знаходити в "прадавньому порядку", з якого вона природно випливає. З іншої сторони, "Старенькый порядок" - 1-ый праця про французьку революцію, написаний в інтересах серйозної правди, а не для виправдання тієї або іншої політичної програмки. Незважаючи на маленькі розміри, "Старенькый порядок" різниться незвичайним багатством змісту і є результатом ретельного й кропіткого аналізу величезної кількості архівних матеріалів. Працею Т. обумовився майбутній напрямок розробки даної для нас ери; пізніші твори про революцію здебільшого лише розбудовують, доповнюють і доводять висловлені Т. погляди. Повне зібрання творів Т. видане в Парижу в 9 томах, в 1860-65 рр., і відтоді витримало кілька видань. В I, II і III тт. полягає "De la democratie en Amerique" ( є два русск. переу.), в IV - "L'ancien regime et la revolutien" ( є два рос. переу.), V, VI і VII т. зайняті перепискою. Т., VIII і IX т. - маленькими статтями, доповідями, мовами, незакінченими працями. Не вважаючи, як багато виражаються, того, в 1893 г. видані його "Souvenirs" ( є рос. переу.). Було б погано, якби ми не відзначили те, що порівн.