Возвратясь у Францію, Т. записався в юристи. В 1835 г. вийшли у світ 1-ые дві частини його "Democratie en Amerique". Фуррор книжки був надзвичайний як у Франції, так і у всій Європі; вона скоро була переведена на кілька закордонних мов. Багатство зібраного матеріалу, об'єктивне відношення до предмета, глибина й проникливість творця, широта його обрію-усе це сходу поставило Т. у число видатних теоретиків політики. У тому ж році Т. відправився у Великобританію, де "Демократія" зробила особливо потужний спогад, і зустріло отут саме екзальтоване приймання. В 1840 г. вийшли дві крайні частини його книжки, а в 1841 г. Т. був вибраний членом франц. академії. В 1837 г. він поставив свою кандидатуру в депутати, але зазнав лиха, відмовившись від підтримки уряду. На виборах 1839 г. він був вибраний. У палаті він не зайняв відомого положення, незважаючи на власний найрідший політичний мозок. Він не годився в парламентські вожді, тому що був людиною думки, а не справи. Приемущественно він працював у комісіях і зрідка виникав на трибунові. Вотував він заурядно з конституційної лівої проти міністерства Гизо, але в суті не належав ні до якої партії. Політична далекоглядність і аристократичний склад вдачі відштовхували його від дріб'язкових, буденних інтересів тодішніх партій, що представляли лише буржуазії, що й ігнорували всю Францію, що перебував поза "pays legal". Т. не раз указував на неминучість демократичної революції, коли уряд не змінить власної вузько буржуазної політики ( особливо чудова отут його мова 27 січн. 1848 г.). Він уважав конституційну монархію кращою формою правління для Франції, але опосля лютневої революції визнав республіку, як крайній засіб збереження волі. Вибраний в установчі збори, він примкнув до правої й вступив у боротьбу із соціалізмом. У нападках соціалістів на право приналежності він спозирав підрив підвалин суспільства, у публічній організації праці - обмеження волі індустрії, розширення функцій країни й, як випливає, зазіхання на величний принцип персональної волі. Економічні справи вообщем були слабенькою стороною Т.; не розуміючи сьогодення змісту лютневої революції, він захищав зараз ту саму буржуазії, з якої боровся дотепер. Боячись, щоб демократичний потік не привів до деспотизму, Т. наполягав у комісії, що виробляла конституцію, на запобіжних заходах: 2-ух палатах, обмеженні влади президента й двоступеневому його обранні. Його пропозиції не були прийнята. Опосля червневих днів Т. був представником Франції на з'їзді в Брюсселі для улажения итальян. справ; вернувшись, підтримував кандидатуру Кавеньяка в президенти республіки. В 1849 г. він був вибраний у законодавчі збори й слідом потім зробився міністром иностр. справ у кабінеті Одилона Барро. У даній посаді Т. прагнув підтримати французький вплив в Італії, не позбавляючи тата незалежності, і досягтися для папської області потрібних внутрішніх реформ. Лист президента до Нею (31 жовтня) викликало відставку кабінету Барро. ДО 1850 г. ставляться "Souvenirs" Т., службовці принциповим джерелом для дослідження лютневої революції; вони написані лише не дуже давно, тому що творець не бажав їх опубліковувати.