На ґрунті невдоволення демосу, що страждав від політичного безправ'я, відсутності писаних законів, економічної кризи, і з'явилася Т. Це - власного роду демократична диктатура, у якій бідував недостатньо ще зміцнілий демос. Дуже хочеться підкреслити те, що деспоти виходили час від часу з рядів вищих урядових осіб, пританов ( наприклад Фрасибул у Милете) або архонтів, старавшихся проти волі продовжити або підсилити свою владу (наприм. Дамасий в Афінах); але частіше всього це були аристократи по походженню, з розрахунку, честолюбства або через особисту образу, що розривали зв'язок зі своїм станом, становившиеся на чолі демосу й за допомогою його, силою або хитрістю руки, що захоплювали владу у свої (Пизистрат в Афінах). Наявних форм муніципального ладу й законів деспоти большею частиною не торкали й насолоджувалися владою фактичної, надаючи вищі посади своїй родичці або прихильникам, як робив Пизистрат; час від часу, вообщем, вони намагалися й у самому пристрої віддати перевага початкам демократичним (Клисфен Сикионский). У видах більшої схоронності й міцності своєї влади, вони сприймали заходи проти зайвого скупчення населення в містечку й намагалися відволікти його увага від муніципальних справ. Опорою їх служила спочатку військова сила
- загін охоронців, укріплений палац і т.п.; у виді цього, так само як і для втілення власної зовнішньої й внутрішньої політичної системи, деспоти повинні були володіти большенными валютними засобами й уводити податки, час від часу у формі прямого обкладання. Так, Пизистрат мав рудники в місцевості близько р. Стримона, багатої лісом і дорогоцінними сплавами, і стягував з мешканців Аттики поземельну подать (у розмірі 1/10 або 1/20). Деспоти вступали в альянс разом (Пизистрат і Лигдамид Наксосский) і в тіснуваті зв'язки зі Сходом (Поликрат), вообщем розбудовували широку зовнішню політику, намагалися поширити своє политич. і торговельний вплив. Отут властива політика Пизистрата, що вже намітив те, що потім зроблено було Афінами V в., що й з'явився щодо цього як би попередником Фемистокла й Аристида, Кимона й Перикла. Деспоти клопотали про розвиток морської могутності й про підставу колоній (Кипсел і Периандр Коринфские). Вони знаходили й моральної опори для власної влади, у дружніх зв'язках з Олимпией і в індивідуальності з дельфийским оракулом; вони вводили новітні культи, захищали (наприм. Периандр) культу Диониса, бога більшою мірою звичайного, сільського класу, установлювали новітні церемонії й свята (Пизистрат і Величні Панафинеи). Вони вступали в альянс із інтелектуальними силами століття, були в ролі меценатів, затягали до власного двору поетів, цих глашатаїв слави й керуючих публічної вистави (Пизистратиды й Анакреон, Симонид; сиракузькі деспоти й Пиндар), також живописців. Вони проявляли в широких розмірах будівельну діяльність, що не лише сприяла прикрасі й зміцненню їх резиденцій або благоустрою й загальної корисності (водопроводи й дороги), але, що й давала заробіток масі робітників і ремісників. Найкращою опорою деспотам служила відданість демосу; тому вже особисті вигоди змушували їх клопотати про догоджання насущних його інтересів - про правосуддя, про підняття економічного добробуту маси.