Щоб виправдати свою нещадність релігійними мотивами, Т. у шиїтському Хорасане й у прикаспійських областях виступав поборником правовірності й винищувачем єретиків, у Сириимстителем за образи, нанесений родині пророка. Пристрій військового й цивільного керування визначався практично тільки законами Чингисхана; потім богословські авторитети отрешались визнати Т. правовірним мусульманином, тому що закони Чингисхана він ставив вище приписань релігії. У жорстокостях Т., не вважаючи прохолодного розрахунків ( як у Чингисхана), проявляється хворобливе, витончене звірство, що, може бути, слід роз'яснити фізичними стражданнями, які він переносив усе життя (опосля рани, придбаної в Сеистане). Звичайно ж, усі ми дуже добре знаємо те, що тієї ж психологічною ненормальністю мучались сини (не вважаючи Шахруха) і онуки Т., внаслідок що Т., на противагу Чингисхану, не відшукав у власних нащадках ні надійних помічників, ні продовжувачів власної справи. Воно виявилося, тому, ще найменш довгочасним, чому підсумок зусиль татарського завойовника.
Література. Офіційна історія Т. була написана ще при житті його, спочатку Алі-Бен Джемал-Червоний-Ісламом (єдиний екземпляр - у ташкентській суспільній бібліотеці), пізніше Низам-Пекло-Дином Шами (єдиний екземпляр - в англійському музеї). Ці твори були витиснуті відомою працею Шереф-Пекло-Дина Иезди ( при Шахрухе), перекладеним на французьку мову ("Histoire de Timur-Bec", П., 1722). Праця іншого сучасника Т. і Шахруха, Хафизи-Абру, дійшов до нас лише частково; ним користувався творець 2-ой половини XV в., Абд-Ар-Реззак Самарканди (твір не виданий; багато рукописів). Із творців (перських, арабських, грузинських, вірменських, османських і візантійських), що писали незалежно від Т. і Тимуридов, лише один, сірійський араб Ибн-Арабшах, склав повну історію Т. ("Ahmedis Arabsiadae vitae et rerum gestarum Timuri, qui vulgo Tamerlanes dicitur, historia", 1767-1772). Порівн. також F. Neve, "Expose des guerres de Tamerlan et de Schah-Rokh dans l'asie occidentale, d'apres la chronique armenienne inedite de Thomas de Madzoph" (Брюссель, 1859). Дійсність автобіографічних записок Т., начебто відкритих в XVII в., найбільше чому незрозуміла. Із праць європейських подорожан особливо дорогоцінний ежедневник іспанця Клавихо ("Ежедневник подорожі до двору Т. у Самарканд в 1403-1406 рр. ", текст із перекладом і примітками, Спб., 1881, в "Збірнику відділення російського яз. і словесності Имп. Акд. Наук", т. XXVIII, № 1). Строго наукового дослідження про Т. і його ері дотепер немає; про спроби різних істориків віддати характеристику Т. - див. Н. Остроумов, "Укладення Т." (Казань, 1894, вступ).
В. Бартольд Тип - термін, уведений Бленвилем (1816) і пізніше застосований до підрозділів, установлених Кюв'є В дійсний час ухвалюють наступні Т.: 1) Прості (Protoza) - одноклітинні звірині або, що представляють колонію зовсім схожих кліток і заурядно без поділу на клітинки соматичні й полові. 2) Кишково-порожнинні (Coelenterata) звірині з багатопроменевою симетрією й з 2-мя ясно вираженими шарами (ектодерми й энтодермы), по більшій частині, розбитими прошарком середнього шару (мезенхіми), з однієї загальною порожниною, відповідної гастральной порожнини ембріона й заурядно з одним отвором, у більшості підходящим бластопору; з нервовою системою у вигляді розкиданих кліток, або у вигляді кілець, або гангліїв, радіально розташованих.