повелів знищити посла Т. В 1400 г. Звичайно ж, усі ми дуже добре знаємо те, що т. побрав Сивас у Малій Азії й Халеб (Алеппо) у Сирії (, що належала єгипетському султанові), в 1401 г. - Дамаск. Баязет був розбитий і взятий у полон у відомій битві під Ангоре (1402 г.). Т. розграбував усе містечка Малої Азії, навіть Смірну (, що належала Иоаннитским лицарям). Західна частина Малої Азії в 1403 г. була повернута синам Баязета, у східному минулому відновлені низложенные Баязетом маленькі династії; у Багдаді (де Т. повернув свою владу в 1401 г., при чому загинуло до 90 000 мешканців) був призначений правителем нащадок Миранишаха, Абу-Бекр, в Азербейджане (з 1404 г.) - інший нащадок його, Омар. В 1404 г. Т. вернувся в Самарканд тоді й же почав похід на Китай, до якого почав готуватися ще в 1398 г.; у той рік їм була побудована міцність (на границі нын. Сырдарьинской обл. і Семиречья); зараз було вибудувано ще інше зміцнення, в 10 деньках шляхи далі до сходу, можливо близько Іссик-Кулю. Т. зібрав військо й, у січні 1405 г., прибув у г. Отрар (руїни його - неподалік від упадання Арыса в Сырдарью), де занедужав і вигин ( за словами істориків - 18 лютого, по надгробному пам'ятникові Т. - 15-го). Кар'єру Т. багато в чому пригадує кар'єру Чингисхана: обоє завойовника почали свою діяльність як проводирі набраних ними особисто загонів прихильників, які й пізніше залишалися головною опорою їх могутності. Подібно Чингисхану, Т. особисто заходив в усі подробиці організації військових сил, мав докладні відомості про сили супротивників і стан їх земель, скористався посередині власного війська безперечним авторитетом і міг повністю покладатися на власних сподвижників. Найменш удалий був вибір осіб, поставлених на чолі цивільного керування (незліченні випадки покарання за хабарництво вищих сановників у Самарканді, Герате, Ширазе, Тавризе). Відмінність меж Чингисханом і Т. визначається величезним утвором крайнього. Т. не одержав шкільного утвору й був безграмотний, але, не вважаючи власного рідного (тюркського) мови, говорив по персидски й обожнював розмовляти із ученими, в індивідуальності, м'яко кажучи, слухати читання історичних творів; своїми заниями в історії він привів у здивування найбільшого з мусульманських істориків, Ибн Халдуна; розповідями про доблестях історичних і знаменитих героїв Т. скористався для одушевления власних воїнів. Будівлі Т., у розробці яких він сприймав ініціативне роль, виявляють у ньому найрідший художній смак. Т. клопотав більшою мірою про благоденство власного рідного Мавераннехра й про піднесення блиску власної столиці - Самарканда, де були зібрані з різних держав представники всіх галузей мистецтва й науки; лише в крайні роки їм ухвалювалися заходи для підняття добробуту інших областей країни, більшою мірою прикордонних (в 1398 г. проведений новітній іригаційний канал в Афганістані, в 1401 г. - у Закавказзя і т.д.). У відношенні Т. до релігії видний лише політичний, м'яко кажучи, розрахунки. Т. виявляла зовнішня пошана богословам і пустельникам, не втручався в керування имуществами духівництва, не допускав поширення єресей (заборона займатися філософією й логікою), клопотав про дотримання його підданими приписань релігії (закриття розважальних закладів у величезних торговельних городках, незважаючи на великий дохід, що доставлявся ними скарбниці), але особисто не відмовляв для себе в нелегальних релігією насолодах і лише під час передсмертної захворювання повелів розбити приналежності власних бенкетів.