Т. вибрав своїм місцеперебуванням Самарканд і прикрасив його прекрасними будівлями. 1-ые роки власного единодержавного правління Т. предназначил установленню порядку в країні й схоронності на її границях (боротьба із заколотними емірами, походи на Семиречье й Вост. Туркестан). В 1379 г. був завойований Хорезм (зараз Хівинське ханство); з 1380 г. почалися походи на Персію, викликані, повидимому, лише завойовницькими рвениями (виречення Т.: "усе місце населеної частини Mиpa не варто того, щоб мати 2-ух царів"); потім Т. виступав також представником ідеї муніципального порядку, потрібного для блага населення й нездійсненного при існуванні цілого ряду агресивних один одному маленьких владетелей. В 1381 г. був узятий Герат; в 1382 г. правителем Хорасана був призначений нащадок Т., Мираншах; в 1383 г. Т. спустошив Сеистан. У зап. частина Персії й прилягаючої до неї області Т. зробив три величезні походи - так наз. " 3-х літній" (з 1386 г.), "п'ятирічний" (з 1392 г.) і "семирічний" (з 1399 г.). Уперше Т. був повинен вернутися назад, внаслідок навали на Мавераннехр золотоординського хана Тохтамыша в союзі із семиреченскими монголами (1387). Т. в 1388 г. прогнав супротивників і покарав хорезмийцев за альянс із Тохтамышем, в 1389 г. зробив спустошливий похід углиб татарських володінь до Іртиша на С и до Величезного Юлдуза на В, в 1391 г.-похід на золотоординські володіння до Волги. Ці походи достигнули власної мети, тому що опосля їх ми вже не спозираємо навал степовиків на Мавераннехр. Під час "п'ятирічного" походу Т. в 1392 г. захопив прикаспійські області, в 1393 г. - західну Персію й Багдад; нащадок Т., Омар-Шейх, був призначений правителем Фарсу, Миран-Шах - правителем Азербайджану й Закавказзя. Навала Тохтамыша на Закавказзя викликало похід Т. на південну Росію (1395); Т. розбив Тохтамыша на Тереку, переслідував його до російських меж (де зруйнував Єлець), розграбував торговельні містечка Азов і Кафу, спалил Сарайчик і Астрахань; але міцне завоювання країни не малося на увазі, Кавказький хребет залишився північною границею володінь Т. В 1396 г. він вернувся в Самарканд і в 1397 г. проголосив власного молодшого нащадка Шахруха правителем Хорасана, Сеистана й Мазандерана. В 1398 г. був початий похід на Індію; по дорозі переможені горці Кафиристана; у грудні Т. під стінками Розділяй розбив військо індійського султана (дин. Звичайно ж, усі ми дуже добре знаємо те, що тоглукидов) і без опору зайняло місто, яке через деяка кількість днів був розграбований військом, при цьому Т. зробив вигляд, що це вийшло без його згоди. В 1399 г. Т. дійшов до берегів Гангу, на оборотному шляху побрав ще кілька міст і фортець і вернувся в Самарканд із великим видобутком, але не розширивши власних володінь. "Семирічний" похід сначало був викликаний божевіллям Мираншаха й розгардіяшами в довіреній йому області. Т. скинув власного нащадка й розбив вторгшихся в його володіння супротивників. В 1400 г. почалася війна з османським султаном Баязетом, що захопили місто Арзинджан, де правил васал Т., і з єгипетським султаном Фараджем, попередник якого, Баркук, ще в 1393 г.