У Священному Писанні, у книжці Буття, Т., під іменуванням Хиддекель (Chiddekel або Hiddekel), згадується як одна з 4 рік, що зрошували рай Адама й Евы. Ассирияне називали Т. Идиглат або Диглат, і сліди цього імені вціліли ще зараз в арабському імені Т. "Диджлет"; найдавніші перси з Диглат зробили Тигру (tigra - стріла), а звідси в греків і римлян вийшов Tigrhv і Tigris.
Тик (Людвіг Tieck, 1773-1853) - изв. нем. письменник, один з основних представників романтичной школи. Рід. у Берліні; в 1805-18 роках зробив подорожі в Італію, Францію й Великобританію; крайні роки життя він провів у Дрездені, де був директором царського театру, і Берліні, де й загинув. Т. почав літературну діяльність маленькими розповідями й досить слабенькими драматичними добутками, що носили похмурий і раздирательный вдача "Abdallah" (1792), "Karl von Berneck" (1793), "Der Abschied". До цього ж періоду ставиться роман "William Lovel", що зображує долю непоправного бабія, егоїста, гравця й нецеремонного негідника. Уже в цю ранню пору Т. виявляє ентузіазм до Шекспіра. В 1797 г. виникли, під заголовком "Volksmaerchen des Peter Leberecht", що одержали большенную популярність казки Т., час від часу відмінно передавальні народний дух, час від часу, навпаки, довільно оброблені ("Die Schoene Magelone", "Der blonde Ekbert", "Die Elfen" і ін.). До сиим казкам затісно примикають "казкові комедії" Т. "Ritter Blaubart", "Die Schildbuerger". Він пробував писати й легкі сатиричні комедії, що зараз втратили ентузіазм, але у свій час, що зачіпали злість денька, що бичували бесталантных літераторів і критиків, обмеженість публіки ("Der gestiefelte Kater, "Die verkehrte Welt", "Zerbino oder die Reise nach dem guten Geschmack"). Поступово, особливо під впливом власного друга Вакенродера, людину із мрійливою й слащавой натурою, Т. усе найбільше захоплювався Середніми століттями й католицизмом. Це захоплення позначається, напр., у його "Herzensergiessungen eines kunstliebenden Klosterbruders" (1797); отут, зовсім у дусі Шатобриана, звеличується католицизм і прославляється мистецтво, яке Т. ще не відокремлює від релігії, порівнюючи задоволення красою творів мистецтва з молитовним настроєм і підйомом духу. Такий же вдача носить, навіяна частково Гетевским "Вільгельмом Мейстером" повість: "Franz Sternbalds Wanderungen", дія якої відбувається в деньки Альбрехта Дюрера й Мікеланджело; отут, меж іншим, досить різко критикується протестантизм, як сухе, розумове сповідання, що уступає поетичному й загадковому католицизму. Романтизм Т. і його католицькі симпатії відбилися й у п'єсах: "Leben und Tod der heiligen Genoveva"(1799) і "Kaiser Octavianus" (1804). 1-ая п'єса належить до найкращих добутків Т.; в 2-ой переважає смішний і сатиричний елемент; особливо цікавий пролог, цілком навіяний романтизмом. Крайній період діяльності Т. носить зовсім інша вдача. Т. байдужіє до романтизму й робить ряд професійних, перейнятих новеньким духом і світоглядом Ґете, повністю справжніх, вільних від упередженого розцвічення повістей і розповідей: "Der Aufruhr in der Cevennen", "Dichterleben" ( з життя Шекспіра), "Der junge Tischlermeister", "Tod des Dichters" ( з життя Камоэнса) і ін.