У Рф Т. зустрічаються: надзвичайно зрідка - у Закавказзя (в округах Ленкорани), у суттєво більшому числі - по всій південній границі наших азіатських володінь. Т. - канібали в російських володіннях попадаються лише як виключення, але для домашніх вихованців ці тварини становлять істотну небезпеку, чому й посилено переслідуються. У Туркестанському краї самі вживані методи полювання засновані на звичаї Т. приходити їсти зарізаних ними звіриних доти, поки не скінчать їх; близько таких звіриних аборигени ставлять трохи насторожених (протягненими від спусків мотузками) рушниць, таким образом, щоб Т., підходячи до трупа, обов'язково зачепив за мотузки й спустив курки рушниці; час від часу вживають "насторожку" найбільш простого пристрою, що полягає з 2-ух кривих ножів на туго натягнутих мотузках; ставлять також загальновідомі капкани, із прикутим до них на сталевому ланцюзі якорем. Найбільш сміливі мисливці підстерігають Т. близько зарізаних ними звіриних з ям, покриваючись зверху хмизом і колючкою. Більш оригінальне полювання за юртами, практикуемая киргизами в зимову пору в місцях найбільше або найменш відкритих. Юрта, нарешті, представляє із себе міцний сітковий циліндр, від 3 до 4 арш. у поперечнику й до 3 арш. висоти, із плоскої, також сіткової, дахом, що вміщає від 6 до 8 мисливців, до даху юрти зміцнюється на колі опудало людину в халатику, із чалмою або малахаєм на голові. Така юрта зв'язується на самому місці полювання , коли переслідуваний кінними мисливцями Т. заляже; місце, де лежить Т. (а лежить він вообщем сумирно й уперто), оточується кінними пікетами, мисливці ж підповзають знизу в юрту, беруться за нижні її ціпки й, посуваючи її, марудно наближаються до звірка; кроках в 30 від нього юрта стрімко ставиться на землю, частину мисливців сідає на нижні ціпки й міцно тримають юрту на варіант нападу звірка, стрілки ж луплять звірка, большею частиною без промаху. Дійсного полювання на Т. у Туркестанському краї за старих часів зовсім не було; із приходом же російських були викликані мисливці ( більшою мірою з уральських козаків) і утворені мисливські команди (зараз уже скасовані). Вони не прибігали на полюванні за Т. ні до яких хитростей і добували їх тільки власної выдающеюся хоробрістю. З таких мисливців особенною популярністю скористався козак Мантык, роздертий в 1858 г., біля форту Перовского, на полюванні за тринадцятим убитим їм Т. У дійсний час у варіантах виникнення Т., на них улаштовуються час від часу облави. І навіть не треба й говорити про те, що в Уссурійськом краї Т. досить успішно отруюють стрихніном, яким начиняють задертих ними звіриних. Шкіра Т. із черепом, лабетами й пазурами цінується на місці від 150-200 р. Пазурі, жовч і кістки Т. скуповуються китайцями й уживаються ними в різних видах для придбання сили й безстрашності; говорять, що порошок з пазурів Т. дається китайським бійцям під час війни, для порушення хоробрості.
Література. А. Силантьєв, "Огляд промислових полювань у Рф" (Спб., 1898); Е. Смирнов, "Полювання на Т.