Цей опір самки, якийсь манірність, становить практично загальне явище, і, щоб здолати його, самець нерідко прибігає до загравання або, поточнее, до, як багато думають, любовній грі, що супроводжується різними телодвижениями й кличами. У загальному всі ці звички різняться величезним різноманіттям у деталях, але подібні по власній суті. Порівн. Дарвін, "Происх. людину й підлоговий добір (изд. Поповой, 1900); Graas, "Die Spiele der Thiere" (Ієна, 1896).
В. Уявите собі один факт про те, що м. Ш.
Тиверці - південноросійське плем'я. В етнографічному огляді Лаврентьевской літописи про Т. говориться: "Улуч, Тиверци сидяху по Дністру, приседяху до Дунаеви бе множьство їх, седяху бо по Дністру оли до моря, сутність грады їх і до цього деньке". В Ипатской літописи в цій звістці ім'я Дністра замінене Дніпром. У Тверской літописи під 863 г. перебуває звістка про боротьбу Аскольда й Дира з тиверцями. Під 885 г. майже всі списки літопису зберегли звістку, що Олег "мав рать із тиверцями й улучами". Під 907 г. у літописі збереглося звістка про участь Т. у поході Олега, під 944 г., у якихось переліках - звістка про участь Т. у поході Ігоря. На цьому літописні звістки про Т. припиняються. Відношення Т. до київських князів залишається неясним. Барсів уважає, що вони були скорені до походу Олега, у якому вони брали участь; Молчановский замислюється, що Т. не були повністю підлеглі Києву й брали участь у поході як союзники. Потім Т. були відтиснуті кочівниками на північ, частиною стримавшись у Подністров'я, частиною перейшовши на місцевість найбільш північних племен. Академік Шахматов замислюється, що ріст Галичской області й перенесення її політичного центру з півночі на південь є результатом припливу відтиснутих з півдня кочівниками Т. і улучей. Що іммігрували в Галицьку землю Т. і улуч, по погляду А. А. Шахматова, змішалися з корінним слов'янським популяцією, хорватами, і сліди цього змішання примітні дотепер у говорах Галичини, у які зустрічаються поруч північно-малоросійські і южномалорусские риси. Т. і улуч належать, по погляду А. А. Шахматова, до тем племенам, які дали початок сучасної південної (української) вітки малоросійської народностей, тоді як древлян, хорватів і ін. він уважає родоначальниками північно-малоросійської (поліської) вітки. Пізніші нащадки Т. і інших представників південної групи зайняли, по погляду А. А. Шахматова, Слобідську Україну й південноросійські степи, а залишені ними місця в Подністров'я були зайняті, що рушили оборотною хвилею з півночі на південь нащадками частково змішаних з тими ж Т. і улучами бoлее північних племен. Див. Барсів, "Нариси російської історичної географії"; Молчановский, "Нарис звісток про Подільську землю"; Шахматов, " До вопросцу про утвір російських прислівників" ("Журн. Мін. Нар. Просв.", 1899, №4).
Л. До-А.
Тигр (Felis tigris) - зв'язаний тіснуватим спорідненням з левом і різниться від нього главн. образ, зовнішніми ознаками. Є й незначущі відмінності у формі черепа, у відносній довжині носових костей і висхідних відростків верхньощелепних і в розмірах нижніх зубів.