займають твори проти єретиків: у трактаті "De praescriptione haereticorum" він неправда розглядає як зло, допущене Богом, що й виникає по перевазі з філософії. Усяка неправда є новаторство, яке не може бути обумовлене навчанням апостольським. До другого періоду творчості Т. ставиться: "De corona militis", "Ad Scapulam", "De fuga in persecutione", "Scorpiace", "De pallio", "De virginibus velandis", "Dе exhortatione castitatis", "De jejunio adversus psychicos", "De monogamia", "De pudicitia", "Adversus Hermogenern", "Adversus Valentinianos", 5 книжок "Adversus Marcionem", "Adversus Praxeam", "De anima", "De carne Christi", "De resurrectione carnis". Відповідний принцип монтанизма полягав у визнанні, що одкровення Рятувальника й апостолів ще не закінчене, а закінчується по черзі завдяки дії Св. Необхідно відзначити те, що духу. У творах християн, що трактують про відносини, до язичників, Т. копітко намагається про усунення всього язичеського. Напр. він захищає (у творі "De corona militis") бійця християнина, що відмовився покласти на свою голову віденок. Він гудить християн, що намагаються втечею урятуватися від мучеництва, просить, посилаючись на Писання, природу й церковну дисципліну, щоб християнські дівиці носили не лише на вулицях, але й у церкві покривало, забороняє вступ в 2-ой шлюб, просить поста, що став потрібним внаслідок того, що Адам зажив забороненого плода, але корисного і як засіб, що охороняє від гніву Божия. У трактаті про соромливість ("De pudicitia") Т. установлює 7 смертних гріхів (delicta ad mortem: yбийство, язичество, обман, віровідступництво, богохульство, перелюбство й розпуста). Лише гріхи, зроблені до хрещення, можуть бути церквою прощені; опосля хрещення церква нарешті може вибачати тільки легкі гріхи (remissibilia), але не смертні (non remissibilia); 1-ые заслуговують покарання, 2-ые - нескінченного осуду; тільки божественне милосердя може віддати прощення смертного гріха. І страждальці за віру не можуть відпускати смертних гріхів. Твору Т. проти неправди Гермогена, Валентина й Маркиона мають величезне значення для історії церкви і єресей. Т. любить наполягати на протилежності моральності й емоційності, божественного одкровення й людського розуму. Навчання Христа зробило зайвої допитливість; Євангеліє вбило необхідність у науці. Християнин не повинен запитувати й знаходити більшого, ніж те, що дозволене апостолам. Усякий християнин-ремісник відшукав Бога, у той час як Платон затверджує, що важко відшукати будівельника Mиpa. Протилежність віри й пізнання виразилася у відомій формулі Т.: credo quia absurdum est. Зі старих письменників лише стоїки, в індивідуальності Сенека, подобаються Т. Причина даної для нас симпатії зрозуміла; у мисленні Т. ми зустрічаємося зі спробою з'єднати такі ж протилежності, які з'єднували стоїки, тобто супранатуралистические тенденції з останнім матеріалізмом. В етиці в Тертуллиана тенденції дуалістичні, у теорії зания - сенсуалістичні, у психології - матеріалістичні. Почуття не наколюють, усе наявне - тілесно; навіть Бог, що створив з нічого матерію, має тіло; безсмертна душа точно також телесну.