З боку роялістів почалися спалахи звірства проти бонапартистів, республіканців і протестантів, приемущественно на півдні Франції (у Тулузі, Марселі, Тулоні, Ниме й ін.). На підставі ордоннанса 24-го липня 1815 г. цілий ряд осіб, перелік яких склав міністр міліції Фуше, відданий був суду, у тому числі маршал Їй; майже всі були страчені, майже все засуджені на вигнання або посилання. У Марселі чернь розгромила гарнізон і родини мамелюків, убивши близько 100 людей. У Ниме політичні страсті ускладнилися релігійним фанатизмом. Удома протестантів були розграбовані, церкви їх замкнені. У продовженні декількох тижнів липня місяця в Ниме шаленіла зграя роялістів, на чолі якої стояв Трестальон (робітник Дюпон). Маршал Брюн був убитий в Авиньоне, і труп його викинутий у Рону за те, що він у Марселі й Тулоні затримував роялістів від насильств ( 2-го серпня 1815). Та ж доля зрозуміла генерала Рамеля. Трестальон був арештований генералом Лагардом, але крайнього вбив боєць державної гвардії й був виправданий на суді. У Юзесе Жан Граффан грабував мешканців, заарештовував державних гвардійців, розстрілював їх (25 серп.), роблячи всі ці злодіяння від імені короля. Порядок у д-ті Гард був відновлений із прибуттям австрійських військ. На півдні Франції були організовані ультрароялістами комітети для спостереження за діями уряду. Вони заарештовували тыщи "підозрілих", тримали населення в незмінному жаху, захопили у свої руки всі місцеві справи. Духівництво діяло заодно з емігрантами, в ім'я "престолу й вівтаря". Ультрароялістська партія скрізь брала гору. Особливо позначилося це на виборах 22 серп. 1815 г., коли більша частина одержала остання прав, що утворювала так іменовану "небачену" палату (chambre introuvable).
П. До-Ий.
Тертуллиан ( Квінт-Септимий-Флоренс) - іменитий богослов; род. у Карфагені ок. 160 г.; отримав юридичну освіту й значився гарним юристом. Коли прийняв християнство й під впливом яких мотивів -невідомо, але до нього, можливо, повністю застосовне його ж виречення: fiunt non nascuntur christiani, що виявляється з його твору "De cultu feminaram". Був пресвітером, можливо, у Карфагені; у повному розквіті сил ухилився від католицтва й упав у монтанизм ( близько 202 г.), якому залишався вірний до кінця життя. Монтанизм як не можна найбільше відповідав його жагучій вдачі й, як багато думають, серйозному виду думок. Загинув у найглибшій старості; рік погибелі невідомий. Діяльність його збіглася із правлінням Септимия Півночі й Каракаллы. Убогі біографічні відомості про нього перебувають у його творах, а також в Ієроніма й Евсевия. Твору Т. дуже важливі для історії церкви й захоплюючі у філософському відношенні. Вони видавалися пару раз, напр. у Парижу в 1616 г. (J. Раmelii), там же в 1634 г. (Rigolti), у Галлові в 1770 г. (Semler), у Лейпцизі в 1852-54 рр. (Оеhlег).
Якісь учені (Monceaux, "Les Africains", П., 1892; Boissier, "L'afrique romaine", П., 1895; Герье, "Боротьба за єдність віри в IV в.", "Вісник Європи", 1901, № 1) роз'ясняють пристрасність африканських письменників і індивідуальності їх стилю якостями мешканців (берберів), що сприйняли далеку їм культуру - спочатку семитическую (фінікійську), пізніше римську й частково грецьку.