Шеллинговское усвідомлення Т. засвоїв і Владимир Соловйов, який розуміє під нею "цільне пізнання" - вищий синтез оптимального й емпіричного пізнання з магічним. Філософську Т., на противагу "класичної", Соловйов іменує вільної. Вільна Т. зобов'язано бути продуктом критичної думки, досвіду й магічного одкровення. Внаслідок того, що майже всі теософи (напр. Парацельс) допускали поряд з магічним сприйняттям розкриття загадок зовнішньої природи й здійснення чудес, тобто тауматурию, слово Т. зополучило це крайнє значення в основоположників так іменованого теософічного суспільства, що з'явився в 1875 г. в Америці й потім перешедшего в Індію й у Європу. Т. у цім суспільстві є новітньою формою буддизму; головну роль відіграють у ній добродійність і спілкування із загадковими силами природи, що дає можливість творити чудеса. Важко представити для себе найбільш безглузде слововживання: "магічна частина буддистської доктрини, - говорить Володимир Соловйов, - ніколи не могла позначатися какимнибудь терміном, що підходять грецькому слову Т. (по-російському богомудрие)". "Одне й теж навчання не можливо відразу й буддизмом, і Т.", тому що буддизм - атеїстична релігія (див. статтю Вл. Соловйова: "Блаватская" в "Критикобиографич. словнику" Венгерова, т. III, стор. 316). Теософічне суспільство, засноване г-жею Блаватской, слід іменувати необуддийским або тауматургическим, але ніяк не теософічним. Це невірне слововживання є незмінним джерелом непорозумінь для бажаючих познайомитися з Т. Так напр., у статті Клери: "Qa'est рє que c'est que lа theosophie" ("Revue Bleue", 1900) немає анічогісінько по вопросцу про богопознании. В історії филос. термінології Эйкена немає вказівок на історію терміна "Т.". Про значення цього терміна в новій філософії серйозні вказівки в Куно Фишера в його "Історії новітньої філософії".
Теофраст (371-286 г. до Р. Хр.) - іменитий грецький учений, іменований татом ботаніки, родом з острова Лесбосу з містечка Эреза, звідки й прозвання - Theophrastos Eresios. Слухав спочатку Левкиппа в рідному містечку, пізніше Платона, а опосля його погибелі перебіг до Аристотеля, з яким не розставався вуж найбільш е, поки величний філософ не покинув навічно Афіни. Життя Т. протекла порівнянне тихо й щасливо. Це була розумна, багато обдарована людина, у той же час гарний, людяний, із чуйною душею. Він був приголомшливим оратором і, по переказу, за своє сладкоречие одержав від Аристотеля прозвання "Theophrastos", що значити "божественний оратор"; воно поміняло його первісне ім'я - Tyrtamos. чи Так це було по суті або ні, у всякому разі Т. був найвидатнішим і самим улюбленим учнем Аристотеля, одержав від нього в спадщину всю його бібліотеку, усі рукописи, а опосля погибелі вчителя став на чолі школи перипатетиків. Число його учнів, по свідченнях старих, досягало 2000 чел. і слава про нього далеченько поширилася за межі Греції. Йому приписують 227 творів; більша їхня частина загублена, і жодне не збереглося повністю, не постраждавши від часу й переписувачів. До нас дійшли два величезні ботанічні твори Т.; одне під заголовком "Історія", або краще, за змістом - "Природня історія рослин", інше " Про причини рослин" - трактат про актуальні явища в рослин.