Феодоре розповідається, що він у власній печері молов жито для братій і в теж час співав псалми "изусть". Читанням і співом П. у монастирях серйозного життя братії займалися безперервно. У прозаїчному побуті до читання П. прибігали у всіх надзвичайних варіантах: читали псалми над нездоров тривалими захворюваннями, що страждали тяжкими, і особливо над тими, яких уважали, що перебувають під впливом нечистих парфумів. Звичай читати П. по загиблим, дотримуваний у Рф і донині, веде свій початок від перших часів церкви християнської. Був теж у старій Русі звичай ворожити по П. Вказівка на цей звичай можна творити в словах Володимира Мономаха: "і відрядивши я (виславши послів) взем псалтирю в сумі й те мі ся выня: Вскую печалуеши душі... Не ревнуй лукавнующим". П., природно, зобов'язана була відгукнутися в писемності старої Русі. Літопис Нестора, твору Феодосія Печерського, митрополита Іларіона, Кирила Туровского, Cepaпионa володимирського й ін. - заповнені різними місцями із псалмів. Владимир Мономах у повчанні до своїх дітей повсевременно звертається до псалмів. Дуже ясно також, стало бути, виразився вплив псалмів і в народній словесності, і, особливо, у казках і прислів'ях. Меж прислів'ями надзвичайно багато таких, які сутність не що інше, як окремі виречення, узяті з різних псалмів, що й трохи змінилися від споживання ( такі, напр., прислів'я: "гневайся так не согрешай" [псал. 4, 5], "правда від землі, а правда з не біси" [псал. 84, 12], "якщо не Господь созиждет будинок, те всуе праця" [псал. 126, 1]; є прислів'я, що склалися на підставі якихось виречень псалмів, або, що вказують вообщем на П. (див. ст. "Уживання книжки П. у старому побуті російського народу" "Правосл. Співрозмовник". 1857, стор. 814 - 856).
Пселл (Миша Yellov) - пізнаваний візантійський письменник, род. в 1018 г. у Константинополі, названий був при хрещенні Константом. Нащадок бідних батьків, які внаслідок колишніх їм у сні бачень визначили його до вченої кар'єри, 10 років зробив у школу, де вчився граматиці й пиитике; 16 років перебіг до високого утвору й вивчав риторику, філософію і юриспруденцію, в 1037 г. зробив на службу в месопотамской феме, де, завдяки зв'язкам, одержав місце судді. При Миші V П. був асикритом (бюрократом імператорської канцелярії). У цей час він з ревнощами займався науками, особливо філософією, вивчав Аристотеля, Платона й Прокла. В 1043 г. П. написав панегірик Костянтину Мономаху й у тому ж році виявився в числі більш наближених до імператора осіб; він виготовлений був протосинкритом, а потім вестом і вестархом, тобто достигнул 7 чину по візантійській табелі. У царювання Мономаха їм складені були ще 4 панегірика імператорові, надзвичайно влесливі віри, що й не заслуговують; заслугою йому за це були василикат Мадита, тобто право збирати податі із цього містечка, і передача йому в керування (харистимию) кілька монастирів. Коли під кінець царювання Мономаха положення П. було похитнуто, він постригся й прийняв ім'я Миші, а коли правитель загинув, вийшов на малоазіатський Олімп у монастир.