- В 1853 г. спорудять у Лунде монумент Т.; студенти лундского інституту раз у рік святкують "Tegnerfest" 4 жовтня, у денек вступу Т. в інститут. Збори соч. Т. ("Samlade Skrifter" - поеми, вірша й соч. у прозі, з додатком його біографії), вийшло в 1847-51 рр. В 1873 г. видані "Efterlemnada skrifter" Т. (листа, стихотв., лекції, мови й статті). - Порівн. "Життя Тегнера", сост. Беттигером; "Esaias Tegner", Г. Брандеса; "Esaias Tegner", Эрдмана (Стокгольм, 1897). Російською мовою: Я. Грот, "Фритьоф", поема у віршах (Гельсінгфорс, 1841; 2 изд., Вороніж, 1874), з поясненнями стародавностей і міфології скандинавських народів: І. Iii-Й, "Фритгиоф" (М., 1845); В. Головін, " 1-ое збільшення" (вірш, зі швед., Спб., 1862); "Збірник традиційних закордонних добутків у перекладах русск. письменників" (изд. під ред. А. Чудинова, т. 1. Добутку народної творчості старих скандинавів. Шведські поети: І. Тегнер, Вороніж, 1875).
П. Ганзет.
Ті Деум(Ті demus landamus) - " Для тебе Бога хвалимо", церковний гімн, приписуваний св. Амбросеві (IV в.), чому і йменується також гімном св. Амброся. У церковній церкві цей гімн, зрештою, співається наприкінці заутрені під час величного поста, також при вдячних церемоніях із приводу перемоги або якої-небудь святкової дії, так само як і в православній церкві співається цей гімн на благодарств. молебнях. На текст Т. Deam laudamus писали хорові добутки майже всі самі більші композитори. До більш широких Т. Deum належить "T. Deum" Бepлиоза, для 2-ух хорів.
Н. С.
Теза (гречок. Jesiv положення, положення, постанова закону, застава) - філософське, наукове або богословське положення, твердження. Із часів Канта цей термін набуває специфічного значення у зв'язку з корелятивним терміном - антитезис (протилежність, положення, що перебуває до даного у відношенні контрадикторному, суперечливому). В 1769 г., який, за словами Канта, мав для наступного перевороту в його думках величезне значення, він направив увагу на існування в нашому розумі так іменованих антиномій. Він упевнився, що про целокупности миру, як буття усередині себе, можна висловлювати твердження суперечливі зі схожою правдоподібністю: можна обґрунтовувати, що мир кінцевий і нескінченний, що він ділений нескінченно й складається з нероздільних атомів, що він підлеглий безперечному пануванню закону причинності - і що в ньому має місце воля, що є неодмінно потрібна істота, як першопричина миру - і що мир з'явився випадком. Будь-яка пара таких контрадикторних положень позначається Кантом як теза й антитезис. Нерозв'язність цих протиріч, які, у вигляді вчення про "антиномії незаплямованого розуму", уведені Кантом потім у трансцендентальну діалектику, роз'ясняється тим, що розум, висловлюючись про світ, як некого для себе довлеющем цілому, тобто, як про річ у для себе, догматично переступає область доступного його пізнавальним возможностям. таким образом, існування антиномій у розумі є блискуче підтвердження неможливості догматичної метафізики. Спростування конфронтуючих один одному Т.