зайняв і кафедру грецької мови й був присвячений у священників сан. В 1824 г. Т. став єпископом, цілком віддався турботам про власну єпархію й багато зробив для освіти народу. Літературним монументом цього періоду діяльності Т. є його незліченні мови, присвячені шкільному вопросцу ("Tal vid sarskilta tillfallen", тобто "Річі на різні випадки", 1831-42). Як член риксдагу, Т. вступив у жарку полеміку з опозиційною партією, що обвинувачувала Т. у зраді його колишнім еталонам волі й прогресу. Боротьба ця загострила припадки іпохондрії, якої Т. мучився здавна. В 1840 г. він був поміщений у лікарню для божевільних і хоча поправився й вернувся до виконання власних зобов'язань, але за рік до погибелі знову примушений був від них отрешиться. Першими видатними поетичними добутками Т. були патріотичні вірші: " До сконскому ополченню" (1808) і поема "Свеа" (1810), викликані війною Швеції з Данією. Поема поклала початок новенькому напрямку у шведській літературі, у якій тоді, поряд із захопленням французькими еталонами, гралося переважну роль преклоніння перед німецьким романтизмом. Утворювалася ціла літературна партія так іменованих "фосфористов" ( від журнальчика "Phosphoros", що видавався главою партії Аттербломом), яка оголосила війну прихильникам старенької французької неправильно- класичної школи. Т. спочатку тримався осторонь від даної нам літературної боротьби, але пізніше не витримав і виступив із застереженнями проти зайвого захоплення німецьким романтизмом. Ще посильнее його статей і мов подіяли дані їм еталони новітньої поезії, що особливо здався в 1820 г. ідилія в гекзаметрах: "Nattvardsbarnen" ("Конфирмованные малята"), що дихає найглибшим релігійним почуттям, що й дає приголомшливі картини природи. Два роки через вийшла трохи слащавая, але багата ліричними красами поема "Аксель", сюжет якої взятий із часів Карла XII, улюбленого героя Т., оспіваного їм у відом, що стала державним гімном пісні. З інших маленьких добутків Т., що ставляться до того ж періоду, видаються: "Sanct Laurents och jatten" ("Св. Лаврентій і гігант"), "Den gamle" ("Старенькый вояк") і "Sang till solen" ("Пісня до сонця"). В 1820 г. виникли 1-ые пісні поеми "Фритьоф", що розробляла народні сказання (сага про Фритьофе). Вона переведена на всі європейські мови (у Німеччині вийшло до 20 різних перекладів; якісь із них витримали до 24 видання). В "Фритьофе" талант Т. розвернувся в повному блиску: художній розмах творчості, глибина почуття, надбання й поле фантазії, яскравість і поетичність образів і картин, жив дотепність, що блискає, запаморочливо легкий, гнучкий вірш Т. достигнули в даній нам поемі найвищого власного вираження. Т. був жарким прибічником ідеї скандинавізму; ще в одному з перших власних віршів ("Nore" 1811) він вітав ідея про унію всього півночі, а в 1829 г., на інститутському торжестві в Лунде на честь чудового датського поета Эленшлегера, покладаючи на крайнього лавровий вінок, вимовив, меж іншим, наступне: "Часу різни кінець (і бути в нескінченному, вільному світі духовному її не зобов'язане б), і звуки рідні до нас через Зунд долітають і слух наш чарують; з них же всіх сладкозвучней твій".