Рух Т. дуже пригадує величне переселення народів. Це не було військо, що шукало завоювань, а люд, шедший із чоловіками й дитинками, кибитками, візками, рабами й чередами. Час і місце з'єднання Т. з кимврами з точністю незрозуміло. Моммсен схиляється в думці, що вони не брали участь у битві під Норее (113 г.), а приєдналися до кимврам лише в 103 г., у Галлії, у землі велокассов, неподалік від сьогоднішнього Руана. Цей світогляд, відкидаючи звістку Аппиана, ґрунтується на свідченні Лівія. Відбиті хоробрими бельгами, Т. разом з кимврами рушили з Галлії на південь. Внаслідок труднощів їжі таких більших мас і незручності гірських доріг, народам довелося розділитися ( можливо, близько Діжона), при цьому кимвры вернулися в зарейнську Галлію, а Т., під начальством короля Тевтобода разом з товгенами й амбронами пішли по правому берегу Рони, щоб через Приморські Альпи просочитися в Італію. Коли германці перебігли через Рону, то при впаданні в неї Изары натрапили на дуже укріплений табір консула Марія, що опікував дві єдині дороги в Італію - через Малий. Бернард і по морському берегу. Опосля триденного штурму римської позиції, варвари відмовилися від проби побрати її й рушили повз римський табір до моря. 6 днів проходили Т. у виді римлян, які не зважувалися штурмувати їх. Mapий обережно ішов за ворогами й щоночі обкопувався. Германці перебігли через р. Друэнцию (Дюранс) і наближалися вже до Массилии, але при Aquae Sextiae (Э в Провансі) Марий зважився на рішучу битву. Завдяки мистецтву римського проводиря і його легіонів і жаркому провансальському сонцю, Т. були знищені (102 г.). При штурмі німецького табору римляне натрапили на опір дам, які, щоб не потрапити в полон, самі позбавляли себе життя. Плутарх (у біографії Марія) доповідає, що 100000 варварів було вбито й узяте в полон; по Лівію, упало 200000 і взято в полон 90000. Порівн. Caesar, "De bello Gall." (I, cap. 33; II, cap. 4, cap. 29); Joh. Muller, "Bellum Cimbricum" (1772); Pallmann, "Die Cimbern und Teutonen" (1870); F. Dahn, "Urgeschichte der germanischen und romanischen Volker" (т. II, 1881).
А. Готлиб.
Тегеран - столиця Персії й резиденція шаха перського, на безлісній плоскій височині, що простягнеться на південь від Эльбурсских гір і облямованої з Ю низькими ланцюгами, на 35°40' с. ш. і 51°30' в. буд. від Гринича, на висоті 1132 м., на перетинанні шляху, що з'єднує Азербайджан з Хоросаном, дороги, що йде на Хамадан, Керманшах і Багдад, і, зрештою, шляхи, що направляється на Кум Перської затоки, що й далі розгалужується до різних портів, і Індійського океану. Завдяки такому прибутковому географічному положенню, в округах сьогоднішнього Т. протягом усієї перської історії перебував один з основних центрів Ірану. У стародавності й протягом середніх століть таким центром був г. Раги, руїни якого перебувають в 8 вер. до Ю від Т., біля Шах-Абдул-Азима. Наприкінці середніх століть місце Раги зайняв Верамин, в 60 в. до ЮВ від Т. З XVI в. Т., минулий до того часу незначущим селом, починає височіти й затьмарювати Верамин.