Із цих пор Т. орден відмовився від власного релігійного покликання й став муніципальною установою). Необхідно підкреслити те, що т. орден не відмовився від власної політики захватів на нарешті рахунок Литви й Польщі, але й сусіди ордена у свою чергу з'єднували воединыжды свої сили. Польща достигнула значимої сили при Владиславу Локетке; Литва зібралася в одне князівство під владою Гедимина. В 1315 г. Гедимин уклав із Владиславом Локетком альянс проти ордена. Почалася довголітня спустошлива війна меж Т. орденом і Литвою. Німецька знать по колишньому була на допомогу й сприймала роль у походах тевтонців; але допомога ця не мала величезного значення для ордена, він у ній не бідував. Гохмейстеры Фейхтванген, Беффарт і Орселон енергійно кріпили могутність ордена. При гохмейстере Лотаре Брауншвейгском лицарі спустошили землі куявского єпископа. Тато посипав прокльони проти "грабіжників церкви й убивць", але лицарі, зауважує хроніка, расслабленно їли. В 1331 г. почалася війна з Польщею і йшла зі змінним щастям. В 1335 г. був укладений у Вышеграде мир, по якому Польща зберегла Куявию й Добржинскую землю, але Помереллия, захоплена в XIII в., залишилася за Т. орденом. Польські вельможі не визнали цього миру. В 1336 г. війна з литовцями відновилася; Т. орден осадив литовський замок Пиллипен. Обложені, у числі близько 4 тис., перебили друг дружкові, щоб не попастися в полон. В 1343 г., зрештою, був укладений мир меж Польщею й Т. орденом. В 1333 г. Эстляндия була подарована Людовику, маркграфові Бранденбурзькому, нащадком низвергнутого короля датського Христофора II, Оттоном, але Людовик не міг захопити її й звернувся до Ливонскому ордену, що перебував у васальній залежності від Т. ордена. Эстляндия була завойована й зовсім спустошена. Війна з литовцями й росіянами з 1341 по 1351 г., спочатку погана для ордена, скінчилася перемогою його в 1348 г. В 1361 г. спалахнула новенька війна з Литвою; Т. орден захопив Каупу (Ковно); в 1370 г. литовські князі Ольгерд і Кейстут зазнали потужної поразки при сел. Рунсау. З 1377 г., опосля погибелі Ольгерда, починаються смути в Литві, у які втручається орден і доставляє влада Ягайла. В XIV в. пристрій ордена завершився; з'ясувалися запопадливості й симпатії класів, що диференціювалися. Т. орден, зробившись державою de facto, не відмовився від чернечого розцвічення. Лицарі по колишньому давали обітниці цнотливості, покори й бідності, але це було порожньою формальністю: вони тонули в розкоші, бенкетували й розпусничали. "Замикай двері від орденських лицарів" - говорила приказка. " За обідом, говорить хроніка, у лицарів лише й було мови, що про прекрасних жінок і добротних конях". На чолі Т. ордена стояв гохмейстер, обираний старшими лицарями. При ньому, у якості дорадчого й у теж час контролюючого його діяння установи, був орденський капітул. Землями Т. ордена в Німеччині управляв особливий сановник - дейтимейстерг, який теж наглядав над гохмейстером і один мав право зібрати загальний капітул. Крайній судив гохмейстера, міг навіть позбавити його сану, видавав закони, призначав вищих сановників.