У дійсний час прийнято розрізняти двоїстого роду Т.: мимовільне, беззвітне, конкретне - і обмысленное, свідоме, художнє; 1-ое охарактеризовывает по перевазі добутку первісного, народнособирательного мистецтва, а 2-ое ставиться до області вищого мистецтва, у якому безпосередність натхнення йде рука про руку з міркуванням і перевірочною аналітичною роботою. Народно-збірне Т. характеризується також епітетами безособового й безыскусственного, на противагу Т. персональному й свідомому. Крайній епітет має трохи умовне значення й не виключає мимовільності й ненавмисності відповідні індивідуальності, що становлять, дій творчості. Коли все передбачене й вирішене завчасно, тоді немає місця для творчої думки і є те, що прийнято йменувати творчістю. Вообщем, відношення свідомості до творчої роботи думки представляється складним і далеченько ще не вирішеним вопросцем. У прозаїчному змісті "свідомість" розуміється по перевазі як оцінка значення - і з даної для нас точки зору Бєлінський, по прочитанню "Бідних Людей" Достоєвського, міг виразити коливання, щоб творець сам усвідомлював те, що він зробив. Із психічної точки зору поза нашою свідомістю немає вищому психологічному життя, а можуть бути тільки психологічні стани; але у вопросце про свідомий або беззвітному Т. мається на увазі більша або найменша координація різних функцій психологічного організму людину. Потім вопросец зводиться до метафізичної дилеми про першоджерела творчого натхнення. Різне відношення до даної дилеми 2-ух величних філософів стародавності, Платона й Аристотеля, є відповідним показником 2-ух різних поглядів про суть Т., який підтримуються донині представниками різних світоглядів. Прекрасний опис поетичного екстазу, дане Платоном в "Федре", у зв'язку з теорією про предсуществовании думках, із запопадливістю душі звільнитися від кайданів плоті, щоб побачити духовними очима нескінченну красу й правду - представляється основою пізніших теорій про творче прозріння невидимого у світі справжніх відносин. До цього погляду примикають і нові теорії про Т. беззвітному або інтуїтивному. Аристотель, зупиняючись на визначенні мистецтва, як наслідуванні природі (визначенні, меж іншим, висловленому й Платоном), є представником найбільш реалістичного усвідомлення дій Т. З даної для нас точки зору Т. зводиться до звичайної композиції даних нашої свідомості, сприйнятті зовнішнього миру. Погляди на Т., в історичній наступності естетичних і філософських навчанні, ділять долю цих навчанні й затісно з'єднані з розв'язком метафізичних заморочек про вроду й правді; ще ближче вопросец про Т. заходить у коло завдань сучасної психології, у зв'язку з неуввязками про дії мислення й зародження думках. Поети й живописці не раз зверталися самі до визначення суті творчого акту (досвід циркулярного опитування сучасних письменників по цьому вопросцу див. в "Аnnee psychologique", ч. 1); але в показаннях про дії Т. заурядно вислизає саме основне, очевидно невловиме, що й не піддається визначенню в психологічному афекті творчий процес, що обумовлює.