Миші Олександровича, який і зайняв Т. стіл (1368-99). Чвари з Москвою тривало, при цьому конкуренти прибігали до сприяння князів, що примикають, російських, новгородцев, литовців і татар; найбільше всього витерпіли прикордонні містечка й волості обох князівств; були, що осаджується й Москва (1369), і Твер (1372). Боротьба затихла під час боротьби з'єднаної Русі проти татар; у битві на Куликовом поле (1380) брали участь, на ряді з москвичами, кашинцы й тверяки. Не для кого не секрет те, що в 1382 г., опосля погибелі кн. Василя Михайловича, Кашин був знову приєднаний до Твері й Миша одержав від хана Тохтамыша ярлычек на величне князівство Т. Крайні роки князювання Миші були мирними й країна дуже піднялася економічно. По погибелі як би Миші вел. кн. Т. став нащадок його Іван Михайлович (1399-1425), який увесь час витісняв власної родички питомих князів і багато забрал їх земель. Москва, зайнята боротьбою з Литвою й татарами, не втручалася в Т. справи. Т. край за цей період відвідало багато нещасть: в 1413 г. вигоріла Твер, в 1417, 22 і 23 рр. були голодування. Івану успадковував нащадок його Олександр, що скоро загинув від "мору"; також доля зрозуміла й старшого нащадка його, Юрія. Т. великокнязівський стіл зайняв брат Юрія, Борис Олександрович (1425-61). Завдяки союзу з литовським кн. Витовтом і з Москвою, він підняв значення Твері до колишнього рівня, так що по погибелі його ніхто не дерзнув обмовляти право на князювання в його 8-літнього нащадка Миші Борисовича (1461 - 85). Миша не раз допомагав столичному кн. Іоанну III у його боротьбі з Новгородом (1471 і 77 рр.) і проти татар (1480). Це не воспрепядствовало Іоанну, що зовсім скорив Новгород і Ярославське князівство, завдати удару самостійності власного союзника, при цьому він користувався невдоволенням Т. питомих князів і бояр і переманив їх на свою сторону. Миша уклав альянс із польск. владикою Казимиром; це привело до відкритого розриву меж Москвою й Твер'ю, Твер була взята військами Іоанна (12 верес. 1485 г.); Миша біг у Литву й Т. кн. втратило навічно свою самостійність. Іоанн дав Т. кн. у долю нащадкові власному Івану Івановичу (1485-90), по погибелі якого в ній посаджені були намісники. В 1491-92 рр. Т. землі переписані "по-московски на сохи", чому й закінчилося остаточне приєднання їх до Москви. При Іоанну Суворому у Твері перебував і носив титул князя Т., не маючи ніякої влади, хрещений касимовсмй хан Симеон Бекбулатович, - Т. князівство займало південну частину сьогоднішньої Т. губ. і частина сьогоднішнього Клинского в., Столичної губ.; установити точно його границі не можна; зрозуміло лише, що із С до нього прилягали землі Величного Новгорода, з городками Торжком і Бєжецьким Верхом (зараз м. Бєжецьк), які не раз були займані тверяками; із ІЗ - Смоленське князівство ( м. Ржев належав Твері недовго); з Ю и В - володіння Москви й Суздаля. Приблизно Т. князівство займало площу в 300 вер. дл. і від 60 до 100 вер. шир., усього ок. 25 тис. кв. вір. Не вважаючи Твері, у границях князівства було багато міст; з них найбільш значим, мали власних питомих князів - Кашин, Микулин, Телятьев містечко, Бугор, Дорогобуж і Чернятин.