Батько запевняв нащадка знаходити надійного мецената, здатного виявити йому речовинну й моральну підтримку. Усе давно знають те, що таким меценатом видався Т. Гвидобальд Урбинский. Барон і його двір не лише віддавалися втіхам, але й займалися філософією, поезією, музикою й навіть арифметикою. Т. відшукав отут відмінкового керуючого в особі Командино, філософа, фаната стародавності. При дворі нерідко велися диспути: одні визнавали тільки Гомера й Вергілія гідними імені поета, інші звеличували Ариосто. Т. находил. що можна примирити обоє напрямку. З даною метою він замислив поему "Ринальдо", де рисується бездоганний лицар, керований честолюбством і любов'ю до дами. Матеріал узятий із традиційних творців; зустрічаються прямі запозичення з Вергілія й Лівія. Т. здобував усі величезну популярність і був вибраний секретарем венеціанської академії. На дозвіллі він відмінно досліджував Платона й Аристотеля, займався Данте й писав комменты до "Божественної Комедії". Батько Торквато запевнив нащадка вчити юриспруденцію, яка могла його забезпечити речовинне; але в падуанском інституті Т. ще більше займався поезією й філософією, чому правом. У Болоньї, куди він потім перебіг, він присвячував багато часу диспутам і написав теоретичне міркування "Discorsi sul Poema eroico". Якийсь час він прожив у Мантуе, потім одержав запрошення прибути у Феррару (1565). Барон Альфонс II Феррарский був блискучий марнотратник життя, для годиться покровительствовавший науці й поезії, тому що вони підвищували німб його слави. Поети повинні були бути, спочатку, царедворцями. Т. прийняли дуже разлюбезно: його вченість, його поетичний талант привласнювали новітній сяйво двору. По переконаннях Альфонс II був ревний католик-реакціонер, ворог неправди, що проникала з півночі, а по вдачі - марнолюбна, тверда й навіть запекла людина. Він намагався витягти з покровительствуемого поета або художника саму більшу користь, при менших розтратах, і був щедрий тільки тоді, коли його марнославство було порушено. Спочатку Т. був осліплений і зачарований феррарским двором. Особливо цінували його придворні дами, на чолі яких стояли сестри барона, Лукреция й Елеонора. Т. видалося, що він "у раї й оточений ангелами". Вірші його перечитувалися й розучувалися; барон нерідко запрошував його до власного стола. Т. не мав конкурентів і без зусиль відсував на задній план найменш обдарованих, хоча й найбільш догідливих поетів, начебто Пиньи. Швидке ім'я Т. зробилося відомим і за межами Італії. Карл IХ, володар французький, запросив його до для себе. Т. був відмінно прийнятий у Парижу й навіть виступив у ролі радника короля, добившись помилування засудженого на смертну кару правопорушника. Але, його сміливість і осудження релігійної нетерпимості скоро остудили до нього французький двір; йому дали усвідомити, що присутність його лишне. Т. вернувся у Феррару, де відшукало колишнє гостинне приймання. Він ретельно прийнявся за виконання плану величної поеми, їм загаданої. Заздрість, інтриги придворних і самовпевненість самого поета робили, але, своя справа.