тарантуловых, Lycosidae, що й ставляться до родів Lycosa (, що підрозділяється на підроди Trochosa і Таrentula, які ухвалюються якимись ученими за самостійні пологи), Pardosa і Pirata. Загальні ознаки всіх Т. полягають у тому, що трапеція, утворена більшими середніми й задніми очима, спереду незначно вужче, чим сзаду, і що 3-й додатковий коготок на 3-х задніх парах ніг є не зазубреним. А саме рід або підрід Trochosa характеризується ногами незначно найбільш довгуватими, чому тіло, Tarentula - найбільш довгуватими ногами, постаченими сильними шипами, і Pardosa - вузенькою головою й задніми очима, що не видаються за бічний край. Усе Т. найбільше або найменш отрутні й подібні по стилю життя. У Європейській і Азіатської Рф налічується близько 100 видів Т. Апулийский або настояищй Т., Lycosa (Tarentula) apuliae, живе в Італії, Іспанії й Португалії й домагається 37 мм. довжини. Самка руда з темними поперечними смугами й темною серединною смугою на черевці; поперечні риски облямовані червонясто-білим кольором; головогрудь темна зі світлою облямівкою. Павук копає нори більшою мірою по схилах гір; нори бувають до 60 стм. глибини; вхід у них облямований маленьким валиком, що полягають із сухих листів. Деньком Т. посиживает заурядно в норі, а нічкою відчалює за видобутком, який складається з різних комах. У зимову пору Т. закупорює своє житло сухими рослинами, переплетеними мережею. Юні павучки ( до 300 штук) виходять із яйцевого кокона і якийсь час тримаються на тілі мами. Цей Т., як і всі інші, є отрутним; отрута полягає в залозах, що перебувають у головогруди щупалець, що й відкриваються на вершині, лжвал (chelicerae), якими Т. проколюють шкіру власного видобутку, щоб потім її висмоктати. Для людини укус Т., очевидно, ніколи не буває смертельним, але викликає пухлина й біль в укушенном місці. Про отруйність укусу Т. за старих часів ходило багато надзвичайних розповідей. Самий заголовок Т. вийшло від італійського містечка Tarento. Як у цім містечку, так і вообщем в Італії різні хворобливі припадки приписувалися укусу Т.; таких нездорових людей називали Tarantulati; зрозуміло, що вони ухвалювалися танцювати й танцювали до знемоги, при цьому для зцілення пропонувалося гратися певні танці (тарантела). Подібні хворобливі танці (танець св. Витта) сприймали час від часу епідемічна вдача (так наз. "середньовічний літній танець" і, мабуть, ніякому зв'язку з укусом Т. не мали. - Російський Т. або мизгирь, Lycosa (Trochosa) singoriensis - більш всерозповсюджений вид з усіх Т., що водяться в Рф. Розцвічення його надзвичайно мінлива й буває те чорно-бура, те ясно-коричнева, те червона з різними плямами; побачене, що розцвічення в значимому ступені адаптована до навколишнього оточення, основним образом кольору землі. Величина також дуже варіює й зростає з півночі на південь, досягаючи довжини 3,5 стм.; самці, які зустрічаються ще пореже самок, суттєво менше цих крайніх. Область поширення мизгиря надзвичайно значна, а конкретно він живе практично у всій чорноземній смузі Європейської Рф, доходячи на півночі до широти Сокола, а на сході до Казані, у Криму, на Кавказі, у Туркестані і юго-зап.