Таким образом французький театр розпався: колишній, під заголовком театру Цивілізації, ставив противореволюционные п'єси ("Друг законів"). Революційний уряд закрив цей театр і посадило його акторів у кутузку; вони урятувалися від екзекуції лише завдяки маленькому бюрократові "комітету публічного порятунку", що знищив їхнього паперу. Театр на вулиці Ришелье прийняв заголовок "театру волі, рівності й братерства", а пізніше театру республіки. Опосля падіння Робеспьера залишки обох труп об'єдналися в театрі вулиці Ришелье, який відтоді й до наших днів продовжує там своє існування. Під час реакції Т. був повинен виправдовуватися перед публікою, заявляти своє неспівчуття терору. Наполеона I він знавав ще бідним офіцером, позичав його засобами, але пізніше вмів бути поважним перед царем, чому й заслужив його постійну доброзичливість. Опосля реставрації Т. залишався тим же художником. Слухаючи похвали й заохочення короля Людовика XVIII, він стояв осторонь від політики, що позначилося й в інтимному його житті. Т. був двічі одружений, спочатку на розумній і багатій аристократці. Жюли Каро увлекшейся ліберальними думками й талантом як би юного артиста. Її салон відвідували майже всі літературні й політичні знаменитості тих пор. Потім Т. з нею розвівся й одружився на юний акторці Вангов (Vanhove), яка звалилася в непритомність від жаху в Эрфурте, коли її подружжя повинен був перед тими, що зібралися там монархами говорити революційні вірші із драми: "Погибель Цезаря". Умираючи, Т. не допустив до для себе архієпископа, що бажав напутствовать його; він пам'ятав, як за все його життя духівництво недобре ставилося до акторів. Сини артиста, що виховувалися в католицькому училищі, не були допущені до святкового одержання заслужених ними нагород лише тому, що батько їх був актор. Це спонукало крайнього перевести отпрыской у протестантську школу. Т. володів гарними сценічними даними, прекрасної, стрункою зовнішністю й дуже приємним, гнучким голосом. Він уважається перетворювачем французького сценічного мистецтва не лише в обстановці, та й у виконанні, яке він намагався зробити актуальним, вільним від рутинної ходульності й декламації. Найкращими його ролями значаться Цинна, Нерон, Орест, Ахілл, Эдип, Ірод. Усе давно знають те, що цезар, Манлий, Карл IX, Лейчестер, Отелло й Гамлет (у переробках Дюсиса).
В. Безсумнівно, варто згадати те, що крилов.
Тамара - іменита грузинська королева, (1184 -1213), з іменуванням якої зв'язано один з найкращих періодів у житті Грузії. Вона походила з династії Багратидов і була єдиною дочкою Жору III і кросотки Бурдухан, порівнюваної літописцем з Пенелопой. Виховала її високоосвічена тітка Русудан. Сучасні королеві поети вихваляли її мозок і красу. Її називали не царицею, а царем, посудиною мудрості, сонцем усміхненим, очеретом тонким, особою променистої, прославляли її лагідність, працьовитість, покора, релігійність, що чарує красу. Про її досконалості прогулювалися легенди, що дійшли в усній передачі до наших часів; її бажали творити всі, її руки знаходили візантійські принци, султан алеппский, шах перський.