I, 12, 13, 16; V, 1; VIII, 1, 2) і т.д., сім Т., через які повідомляється благодать Св. Духа, відповідають усім существеннейшим потребам нашого духовного життя. Седмиричное число таїнств містить не тільки лише церква правовірна, та й римська, а також суспільства несториан і монофизитов, наявні на Сході з V і Vl стіл. Формула седмеричного числа Т. на Заході є раніше, чим на Сході. Спочатку XII в. вона зустрічається в так іменованому заповіті Оттона Бамбергского (розум. 1139 г.) до жителів Померанії, ним зверненим у християнство - потім у Гуго Віктора (мозг. ок. 1140 г.) і Петра Ломбарду (розум. 1164). На Сході свідчення, що сюди ставляться, сходять до XIII століттю. Чернець Іов (мозок. 1270 г.), у якого вперше виникає цього роду формула, шостим Т. уважає присвята в чернецтво, а сьомим - елеосвящение, укупі з покаянням; 1-ые 5 Т. у нього ж, що й у західних. Можливо й те, що 2-ой прадавній монумент, у якому зустрічається формула седмеричного числа Т. - грамоти (1277) Іоанна Векка, правителя Миші Палеолога й нащадка його Андроника: у них зустрічається вирахування таїнств без усякої відмінності від сьогоднішнього. Таїнства церкви діляться: а) на виняткові, якісь: хрещення, миропомазание й священство,
- і повторювані, якісь проч. Т.; б) неотклонимые для всіх віруючих - крещениe, миропомазание, причащання, покаяння й елеосвящение, - і необов'язкові для всіх, надані власному вожделенно й вибору віруючих - шлюб і священство. Порівн. apxиen. Евсевий "Бесіди про седми рятівних таїнствах православної кафолической церкви" (изд. 5, Спб., 3872); apxиen. Ігнатій, " Про таїнства єдиної, святої, соборної й апостольської церкви" (Спб., 1863); свящ. М. Воздвиженский, " Про таїнства православної церкви" ("Правосл. Обозр.", 1874, січн., февр.); архим. Хрисанф, "Вдача протестантства і його історичний розвиток" (Спб., 1871)' А. Катанский, "Догматичне вчення про 7 церковних Т. в утворах прадавніх батьків і письменників церкви до Оригена включно" (Спб., 1877); свящ. А. Светлаков (єпископ Олександр), "Виклад навчання православної церкви про церкву, церковній ієрархію, благодать і таїнствах" (Нижній Новгород, 1878); митр. мийок. Макарий, " Православно-Догматичне богослов'я" (т. II, Спб., 1883); єпископ Сильвестр, "Досвід православного догматичного богослов'я" (т. lv, Київ, 1889); Евг. Успенський, "Викривальне богослов'я" (изд. 2, Спб., 1894).
Тайга - заголовок сибірський (слово інородницьке). Це найбільше або найменш густа, у природньому стані, заурядно, важко доступна, хвойна хаща, з болотистим ґрунтом. с буреломом і ветровалом. У Сибіру більш велика болотиста ділянка, що носить назв. "Васюганской тундри", займає південну частину Т. меж Іртишем і Об'ю; площа цього болота ок. 500 вер. дл. і 400 вер. ширини. Як би це було не дивно, але але берегам рік, завдяки дії, що осушує, їх, ґрунт найбільш сухий і Т. легше доступна. Північна границя Т. збігається з північною границею лісів. Південна границя проходити в Европ. Рф від Фінського зал. на В-СВ, до Уралу, обгинає його з Ю и збігається далі, у Сибіру, з північною границею степів до Обі.