Дами опосля пологів і під час місячних значилися нечистими. Систематизація звіриних як "незаплямованих" і "нечистих" і, як усім відомо, стругаючи регламентація споживання тих або інших звіриних у їжу - характернейшие риси Т. - ніде не одержали такого широкого розвитку, як конкретно в євреїв. Самим звичайним Т. у євреїв є інститут "назореев" (відділених, присвячених). Святість волось, як у Полінезії, отут гралася найважливішу роль. Треба сказати те, що при дозволі від обітниці назорей обстригав волосся у дверей храму, і священик давав йому в руки їду (порівн. заборона в Полінезії стосуватися їжі руками під час Т.). Необхідно підкреслити те, що в Китаї, Ассирії, Єгипту, старих американських державах знаходимо таку ж систему Т., як у римлян і в євреїв. Вообщем більш звичайні форми Т. зустрічаються суспільств, у яких уже виділився стан жерців, у суспільств із теократичним ладом. J. G. Frazer 1-ый звів воєдино всі факти, що ставляться до Т., і віддав цьому терміну право громадянства в соціології; але він не вказав, чому фактично Т. специфічно різниться від релігійних заборон вообщем і в чому полягає психологічний генезис даної системи. Опосля Фразера багато уваги Т. приділив Джевонс, але він, як і Фразер, привласнює цьому інституту дуже велике значення, затверджуючи, що Т. було творцем моралі. Хоча Т. на відомому щаблі розвитку, нерідко було синонімом боргу, закону, права і т.д., але не воно зробило право й мораль: воно було лише формою, у яку ці крайні наділялися, безсторонньою санкцією їх, і, як усяка форма, усяка санкція, до відомого ступеня сприяло зміцненню й росту моральних і правових інстинктів і вистав. Спенсер відносить Т. до обрядових установ і зводить його на ступінь звичайного церемоніалу; але це так само односторонньо, як і минулі вистави. Проф. Тоу замислюється, що "Т. було формою, у якій частина морального закону відшукала своє вираження". У всякому варіант, для прогресу Т.. мало обоюдогостре значення: у базі його лежав корінний порок (марновірне преклоніння перед фетишем "слова"), що звернув його в могутнє знаряддя застою й періодичних зловживань жерців і світської влади. Порівн. J. G. Frazer, "Taboo" (ст. в "Encycl. Brit.", т. ХХIII, IX изд. і отд.) його ж, "The Golden Bough"; F. В. Jevons, "An introduction to the history of Religon" (1895); Спенсер, "Обрядові установи; С. Н. Toy, "Taboo and Morality" ("Journal of the American Oriental Society", XII т., 1899 г.). Л. Штернберг.
Тавро - символ, яким кожний заводчик мітить свою конячка; подібно родовому гербу, він перебігає з роду в рід і тільки в найрідших варіантах міняється. По Т. з'ясують завод і, як випливає судять про якість пропонованого продукту. У Киргизьких степах, де дотепер робиться табунний зміст конячок, при чому табуни нерідко змішуються один з одним, Т. має значення паспорта. Тому таврование найбільше всепоширене в Середньоазіатських степах і на Кавказі. Таврят заурядно лошат по другому році, у весняну пору, на правом або левом стегні, а час від часу на різних місцях тіла; реманентом для таврения служить довгастий шматочок заліза, який розжарює до потрібного ступеня й прикладається до тіла звіриного на нисколечко секунд, щоб викликати маленької опік, Майже завжди киргизьке Т, представляє із себе одну рису, але коли воно зобов'язано зображувати нисколечко ліній, некоректно розташованих по відношенню одна до іншої, те щоб уникнути зайвих мучень конячки сходу розжарюють нисколечко шматків заліза й у деякий час прикладають їх.