З XVIII в. є ще печатки коронаційні (срібні). З обласних печаток більш цікавої є малороссийская. Вона була дарована в 1576 м. Стефаном Баторием і містила "герб, що значить на як би оной вартого козака, що тримає на плечі рушниця; на голові в нього скривлена найвища шапка, а в боку висячий пороховий ріг". Печатка ця залишалася у вживанні й по возз'єднанню Малоросії зі столичною державою, до самого скасування гетьманства в 1764 г. 24 лютого 1766 м. Катериною була затверджена для Малоросії печатка, дарована Петром Величним в 1722 г. малороссийской колегії; ця печатка містить у муніципальному гербі герби Київський (срібний ангел на блакитному полі), Переяславський (срібна вежа в червонуватому полі), Стародубский (зеленуватий дуб у червонуватому полі), Сіверський (золота стінка в червонуватому полі) і чернігівський (единоглавый орел у блакитному полі). До 1702 г. уживалися різні печатки, а після- заурядно із двоголовим соколом.
Література. "Збірник знімків старих печаток, прикладених до грамот і іншим юридичним актам, що зберігаються в столичному архіві міністерства юстиції", складений П. Івановим (М., 1858); "Знімки старих російських печаток: муніципальних, королівських, обласних, присутственных помста й особистих осіб" (М., 1883); Д. Прозоровский, "Збори польських і інших печаток, що належать імператорської академії мистецтв" (Спб., 1881); "Збори муніципальних грамот і договорів" (М. і Спб., 1813-1841; зібране до 163 гравірованих знімків печаток); А. Латер, "Російська геральдика" (Спб., 1855); Абрамов, "Сибірська печатки" ("Тобольские Губернські Відомості", 1858,. № 47); А. Борсуків, "Урядові печатки в Малоросії від Стефана Батория до Катерини II" ("Невська Старовина", 1887, № 9); Родзевич, "0 російській сфрагістиці" ("Вісник археології й історії", виданий археологічним інститутом, вип. VI, Спб., 1886). Б.. Р-В.
Схима велична й мала. - Коли в чернечому житті розвилися зловживання, що викликали підпорядкування монашествующих єпископському нагляду, пустельники були переведені з пустель у містечка й села й заборонений вихід з монастирів без дозволу єпископа (IV вселенск, соб. прав. 4). У монастирях колишні пустельники утворювали незвичайну "ступінь", "чин"-, "образ"-, якому стало засвоюватися найменування "величного", на відміну від киновиатов, тобто общежитейных ченців, що одержали заголовок малого ангельського виду. Для ченців вел. ангельського виду був обов'язковий затвор у монастирі, що заміняв собою прадавнє анахоретів. В VI в. Іоанн Постник у власному чині покаяння згадує вже про ченців великосхимнике й малосхимнике. Зазначені були певні строки для переходу з гуртожитку в затвор (чотири роки-6 вселенск. соб. прав. 41). До початку IX століття розподіл монашествующих на 3 ступені - новопочаткових, малосхимников і великосхимников - зовсім установилося в практиці східного чернецтва, За статутом патріарха Алексія великосхимники й малосхимники різнилися друг від друга навіть одежинкою. Монументи IX в. містять до для себе чини постригу в мантію або малий ангельський образ і в С.