З'єднавшись пізніше з ворогами Франції, він був переможений франц. владикою Людовиком XII і вигнано з Милана (1499), вернувся туди за допомогою швейцарців, але ще раз зазнав лиха й потрапив у полон до франц. королеві (1500). Нащадок його Максиміліан в 1512 г. повернув для себе влада, але опосля битви під Мариньяно, в 1515 г., повинен був отрешиться від Милана на користь франц. короля Франциска I, за каждогодную пенсію. Усім відомо про те, що опосля вигнання французів з Италтии Карлом V, крайній дав Милан у ленне володіння молодшому нащадкові Людовика Мору, Франческо II (1520). Опосля його погибелі (1535) Милан був відданий нащадкові Карла V, майбутньому королеві Пилипу II Іспанському. Від брата Франческо I, Бозио С., відбулися тоскансние графи Санта-Фиора, від яких веде свій початок теперішній римський рід баронів С. Чезарини. Було б погано, якби ми не відзначили те, що див. Ratti, "Della Famiglia S." (1794); Litta,. "Famiglie celebri italiane".
Сфрагістика - наука про печатки. Початок їй поклав Мих. Гейнекций (1709 г.), за яким пішли Иоганн Гейманне, що дав їй грецький заголовок "сфрагістика", Ф. Геркен, Гаттерер, Ледебур, князь Гогенлоэ-Вальденоург і ін. Найкращі твори по С. за крайній час належать Зейлеру, творцеві "Abriss der Sphragistik" (Відень, 1884) і "Geschichte der Siegel" (Осіб., 1894). У російській літературі, не вважаючи особливої глави про печатки в "Російській геральдиці " А. Ламера, є по С. тільки обривкові й незначущі відомості. С. має конкретний зв'язок з геральдикою й нумізматикою. З першої вона зв'язана тим, що майже всі зображення, що вживався до цього тільки на печатках, перебігли пізніше в герби. Питомі князі вживали печатки із зображенням емблем тієї долі, де вони княжили; потім ці емблеми часто входили й у герби, напр. у князів Голіциних (герб вел. князівства Литовського). З нумізматикою С. зв'язана тим, що на монетах нерідко чеканилася печатка князя, при якому чеканили монету; по емблемі на печатці, коли напис на монеті не збереглася, можна було знайти походження монети. Звичай споживання печаток - надзвичайно прадавній. Східні народи вже в античні часи вживали печатки, більшою мірою в Персеполисе, Вавилоні і Єгипту, і скористалися для того твердими кольоровими каменями, у формі циліндрів, жуків і т.п., на яких вирізувалися різні знаки. Біблія в майже всіх місцях згадує про вживанні печаток (III книжка Царств, гл. XXI, ст. 8 і 11; книжка Данила, гл.XIV, ст. 12; книжка Буття, гл. XXXVIII, ст. 18 і 25; книжка Фінал, гл. XX, ст. 11 і 21). Від східних народів звичай споживання печаток запозичили греки й римляне. Крайні заурядно вживали печатиперстни, які прикладали до різного роду актам. Племена, що поселилися на римському ґрунті, засвоїли для себе звичай споживання печаток, який, але, загальним і повсюдним став не раніше XII сторіччя. Печатка тривалий час підмінювала собою підпис, внаслідок що значення її було велике. Для попередження підробки вживалися різні обережності. Прикладання печаток до більш принципових актів відбувалося з особливою врочистістю.