до Р. Хр.). задачка була вирішена й канал, достатній для кораблів тієї ери, був прорити меж устям Нила ( через озеро Тимза) і сев. кінцем Червонуватого моря. Через нисколечко сторіччі він був занедбаний і став важкодоступним для плавання. Фараон Нехао (616-600) почав новітній кандал від Бубастиса (сьогоднішній Сагасиг) на Нилу до Патумосу на Червонуватому морі, але, внаслідок несприятливого оракула, по якому канал був повинен виявитися корисним тільки для супротивників, залишив це підприємство, хоча, по відомостях Геродота, воно коштувало вже 120000 людських життів. Коли в Єгипту панували перси, при Дарію Гистаспе (526-486), цей 2-ой канал був кінчений. По повідомлені Геродота, довжина його рівнялася чотирьом денькам шляхи, а ширина була така, що дві триреми могли розійтися вільно. При Птолемее II (285 - 247), канал був поглиблений, розширений і забезпечений шлюзами. До часи царювання Кдеопатры він був частиною занесений піском, але все-же так ще придатний для плавання, що опосля битви під Акциуме (13 г. до Р. Хр.) нисколечко кораблів Клеопатри встигнули урятуватися через нього в Червонувате море. Судячи з якихось даних, він був відновлений при импер. Траяне; по останній мері він носив тоді заголовок amnis Traianus. Опосля новітнього періоду занедбаності й повної непридатності він зовсім поновой був відновлений воєначальником Омара, намісником Єгипту Амру (загинув в 664), при якому він служив дуже принциповою дорогою для хлібної торгівлі. До кінця VIII століття він знову став негожим для плавання. З ери географічних відкрили ідея про новеньке прориття С. перешийка виникала багато раз. Венецианцы замислювалися з його допомогою воскресити свою торгівлю, перешедшую в інші руки опосля відкриття шляху в Індію навколо мису Гарної Надії; Лейбниц представляв проект каналу Людовику XIV (1671); навіть султан Махмуд III і вождь мамелюків Алі Лупи в Xvlll в. замислювалися про той же; але венецианцы й мамелюки були идиентично неспроможні для втілення компанії яке стало ще найбільш приголомшливим, чому воно було в стародавності, внаслідок значимого росту розмірів і глибини висадження кораблів новітнього часу. Бонапарт, під час єгипетської експедиції (1798), направив увагу на ймовірні політичні наслідки прориття перешийка й доручив особливої комісій, на чолі якої він поставив інженера Лепера (Lepere), створення предварителъных вишукувань. Комісія зробила вивід, що рівень води Червонуватого моря на 9,9 м. вище рівня води в Середземному Mopе, що надзвичайно утрудняє прориття каналу, не роблячи, його, але, нездійсненним. По проекту Лепера він був повинен іти від Червонуватого моря до Нила частиною по старенькому шляхові, перетинати Нил біля Каїра й кінчатися в Середземному море біля Олександрії. Добитися особливо значимий глибини Лепер уважав нездійсненним; його канал був би непридатний для глубокосидящих судів. Витрати на прориві комісія Лепера обчислила в 30-40 милл. фр. Проект розбився не про технічні або грошові труднощі, а про політичні дії; він був кінчений лише наприкінці 1800 г., коли Наполеон був уже в Європі й зовсім відмовився від надії захопити Єгипет.