Як книжка, повсевременно, що вживається при богослужінні, П. одержала ще всерозповсюджену форму, і в цьому виді відома під заголовком Следованная - П.: це та ж сама книжка псалмів, але в з'єднанні із Часословом, тобто збірником молитов і псалмів стосовно до певних часів богослужіння. Следованная псалтир у перший раз написана по-слав. у Сербії в 1545 році, потім багато раз друкувалася в Рф і в неї рівномірно ввійшло багато інших додатків, що мають своею метою зосередити в ній усі потрібні богослужіння. У якихось виданнях містяться й короткі тлумачення на важливі псалми, і така П. йменується розумної.
Зі старих коментарів П. відомі тлумачення І. Златоуста ( є в русск. переу.), Амброся, Августина й ін. З новітніх відомі тлумачення Толюка, Деветте, Эвальда й ін. У російській літературі прот. Вишнякова (у журнальчике "Христ. Читання"), єпископа Феофана (на якісь) і ін. При тлумаченнях заурядно додаються й критич. уведення (напр., у прот. Вишнякова), Псалми перекладали практично всіма нашими поетами XVIII в., з поетів XIX в. Хомяковым, Глинкою, Язиковим і ін.
А. Л.
Входячи до складу кожного, навіть самого лаконічного чину богослужіння, П. зробилася головною навчальною книжкою старої Русі. Ті, які не призначали для посад церковно-служительских, обмежувалися дослідженням звичайний П., без тих додатків, які перебувають у следованной (див. вище) П.. Следованная була, здебільшого, уже заключною книжкою в старому російському утворі. Архієпископ новгородський Геннадій уважав дослідження її достатнім для того, щоб бути здатним до церковно-служительским посадам. Час від часу до дослідження П. приєднувалося ще дослідження Діянь Апостольських і Євангеліє. Але вообщем, що вивчив П. значився людиною грамотним - книжковим, тобто здатним читати всякі книжки. Навчившись читати по П., стара російська людина заурядно не розставалася з нею. П. була не тільки лише, як усе знають, настільною книжкою, яку читали будинку у вільний від занять час, але вона акомпанувала навіть у подорожах (св. Борис, Володимир Мономах). На звичай брати із собою П. у дорогу показує, меж іншим, те, що следованная П., видана в 1525 г. у Вільні Скориной, названа "подорожній книжицей". Рейтенфельс, минулий у Москві в 1670 г., говорить про царя Олексію Михайловичі, що він "уживаючи величезну частину денька на справи муніципальні, не не досить також займається благочестивими міркуваннями й навіть нічкою встає славословити Добродії піснями вінценосного пророка" (див. "Риси російського життя" Забєліна в "Отеч. Зап.", 1857, № 1). Св. Миша, князь чернігівський і вельможа його Феодор, замучені в Орді в 1245 г., співали псалми під час мучення. У монастирях читали П. не у вільне лише від занять час, але навіть під час самих занять, тому що майже все знали її назубок. Препід. Феодосій "співав усты тихо псалтир" у той час, як руками пряв хвилю або робив чого-нибудть інше; чернець Спиридон, незважаючи на певне заняття - пекти кожний денек проскури для монастиря, устигав прочитувати в денек усю П.; про блаж.