Такий Чаадаєв, що зайняв своїм "Философическим Листом" одне з перших місць в історії російської публічної думки, що й потім прожив ще 20 років у повному володіння блискучого розуму, але, що не написав найбільше практично ні одному рядка. Такий із другорядних талантів Гирс, що збудив початком роману "Прадавня й новенька Poccия" надзвичайно величезні надії й нічим їх, що не виправдав. Такий, зрештою, С. Кобылин, творець нев'янучої "Одруження Кречинского", зробленої 50 років тому назад, протягом яких обдарований творець не написав нічого не вважаючи 2-ух п'єс зовсім другорядного значення ("Справа" і "Погибель Тарелкина"). До відомого ступеня настільки найрідша в історії справжніх талантів непродуктивність С. Кобылина може бути пояснена обставинами особистого його життя; усі три його п'єси написані за випадковими мотивами, далеким чисто літературних спонукань. Сам творець, у вступі до драми "Справа", говорить про для себе, що "клас літераторів також мені далекий, як і інші чотирнадцять", і тут же квапиться заявити, що його п'єса не є, як колись говорилося, плід дозвілля, нижче, як зараз робиться, виріб літературного ремесла, а є в повній реальності суще й із самої реальнейшей життя із кров'ю вирвана справа. Ці слова є відгомоном надзвичайно млосного тести, яке С. Кобылину довелося перенести замолоду, коли він, злощасним стіканням подій, був залучений у справу про вбивство француженки Диманш. Користолюбство судових і поліцейських влади, що зачули, що тут можна відмінно поживиться, привело до того, що й сам С. Кобылин, і п'ятеро його кріпаків, у яких катуванням вирвали свідомість у надуманому здійсненні злодіяння, були намедни каторги. Лише більші зв'язки й ще величезні більші валютні "дачі" звільнили юного поміщика і його слуг від незаслуженого покарання. Страхи особисто їм винесених дореформених порядків С. Кобылин і намагався зобразити в 2-ой із власних п'єс
- "Справі". Звідси дуже похмуре розцвічення п'єси; не позбавлена десь колоритності й сили, вона в загальному робить спогад недостатньо художнього й дуже озлобленого шаржу. Ще счастливее пов'язаний зі смутними випробуваннями юності творця літературний первісток Сухово-Кобылина - "Весілля Кречинского". Сидячи в кутузке, він від скукотищи й щоб мало відволіктися від похмурих думок, розробив у драматичній формі розповідь, що ходила в столичному суспільстві, про відомого тоді світського шулера, який одержав у лихваря величезну суму під заставу липового солітера. Необхідно підкреслити те, що начебто б самі собою створилися в С. Кобылина такі калоритные фігури, який зробили жалюгідна смішна розповідь підставою однієї із самих сценичных п'єс російського репертуару. "Весілля Кречинского" не витримує критики коли її розглядати виходячи з переконань правдоподібності. Вона написана практично за правилами неправильно-класичної триєдності; усе відбувається протягом 1-го денька й усе концентрується так, що результати вчинків працюючих осіб негайно виявляються перед глядачем. Але в цих містичних рамках творець достигнул повної правди психічної, давши в чудово стислої й згущеної форма повний духовний нарис власних героїв.