Домнина, опосля виникнення польсько-литовського загону. Положення Самарянова підтверджуються й пізнішими знахідками документів, що ставляться до С., що й зберігаються в костромській архівній комісії, в археологічному інституті й ін. Суть переказів про подвиг С. зводиться до наступного. Скоро опосля обрання на престол, коли Миша Федорович жив зі своею мамою в с. Домнине, родовій власній вотчині, прийшли в Костромську обл. польські й литовські люди з метою знищити новітнього конкурента польського королевича Владислава; неподалік від с. Домнина їм попався С., який узявся бути їхнім провідником, але завів у зворотну сторону, у глухі ліси, відправивши перед відходом власного зятя Богдана Сабініна до Миші Федоровичу з радою укритися в Іпатіївському монастирі; з ранку він розкрив полякам власний обман. незважаючи на нещадні катування не видав місця вкриття пануючи й був порубаний поляками "у маленькі шматочки". Із прямих нащадків С. переписна ландратская книжка, що зберігається в столичному архіві міністерства юстиції під 1717 г. іменує Федора Константинова, Онисима Ульянова (Лук'янова) і Уляна Григор'єва, що жили в селі Коробове, подарованому дочки С., Антониді Іванівні, в 1633 г. Ср. Не для кого не секрет те, що н. І. Костомаров, "Історичні монографії й дослідження" (т. 1, Спб., 1867); його ж, "Особистості Неясного часу" ("Вісник Європи", 1871, № 6); Самарянов, "Пам'яті Івана Сусаніна" (Кострома, 1884, 2-е изд.); І. Холмогоров, "Замітка про нащадків Сусаніна" ("Праці Археографічної Комісії при Імператорському Столичному Суспільстві", т. 1, вип. 1, 1898); Д. І. Іловайський, "Неясний час Столичного країни" (М., 1894). В. Р-В.
Ховрашок (Spermophilus) - ссавець із загону гризунів (Rodentia), сімейства білкових (Sciuridae). Ознаки роду й сімейства. Різні види С. водяться в східній Європі, на. Кавказі, у північній частині Азії й у Сівбу. Америці. З них одні, конкретно європейські, завбільшки з білку; дрібні вушні раковини їх укриті хутром і хвіст має вигляд недовгого обрубка близько дюйма довжини. Дуже хочеться підкреслити те, що інші види в три рази більше, з большенными вухами й довгуватим кошлатим хвостом, як у білок. Інші видові відмінності зводяться до розмірів першого кутнього зуба, довжині хвоста, ступені волосатості підошви й т.п. З європейських видів звичайний З, (S. citillus), до якого приемущественно ставиться нижченаведений опис, водиться в Литві, Польщі, Галичині, Сілезії, Угорщині, Штирии, Моравії, Богемії, Каринтии й Дуже. У південній Рф його підмінюють інші види - сіруватий С. або овражек (S. musicus) у Малоросії й на Кавказі й плямистий С. (S. guttatus) від Волині й Бессарабії до Волги. І навіть не треба й говорити про те, що живе С. на відкритих рівнинах - у підземних норах, по одинакові або суспільствами. Харчується рослинною їжею, а також мишами, що й гніздяться на землі маленькими птахами. Звичайний С. - Довжина тіла 22-24 стм., хвоста 7 стм., висота в зашейку 9 стм., вага близько 0,5 кгр. Хутро найрідше й твердий, на спині сірий^-сірий-жовто-сірий з рудим кольором, на череві жовтий^-жовтий-іржаво-жовтий, на фронтальній стороні шийки й підборіддя білосніжний.