В IV в. в Евсевия Кесарийского, св. Василя Величного, Григорія Богослова, Григорія Нисского, Епифания, Златоуста, блаж. Августина й ін. нерідко зустрічається згадування про праздничке зішестя Св. Духа під іменуванням П. Є переказ, що на місці зішестя Св. Духа на апостолів улаштований був 1-ый християнський храм, який в IV в. відновлений був св. Леною. 50 днів опосля Великодня вже в старій церкві були розпізнані якимись рисами; так, у ці деньки, як і зараз, покладалося читання книжки Діянь Апостольських. Особливу врочистість привласнював праздничку П. звичай старої церкви робити в цей день хрещення над оголошеними. В VIII в. св. Дуже хочеться підкреслити те, що иoанном Дамаскином і Косьмою Маюмским складені на честь праздничка П. майже всі пісні, які й зараз співає церква. У праздничек П. конкретно за літургією відбувається вечерня, під час якої читаються священнослужителем у королівських воротах, з колінопреклонінням, три молитви, складені св. Василем Величним. У праздничек П., за звичаєм, храми й будинку віруючих прикрашаються деревами, травичкою й квітами. Це являє собою начатки весни, що відновляється, але разом з тем показує на відновлення людей силою снисшедшего Духа Святого. Присвячуючи п'ятдесятий денек опосля Великодня спогаду зішестя Св. Духа на апостолів, церкву в наступний за тим денек (пн) прославляє особливо Пресв. Духу .Див. П. Лебедєв, "Наука про богослужіння православної церкви" (М., 1890); прот. Г. Дебольский, "Деньки богослужіння православної кафолической східної церкви" (т. II, Спб., 1887); прот. К. Никольский, "Посібник до дослідження статуту богослужіння православної церкви" (Спб., 1888).
Пятикнижие - загальний заголовок для перших 5 книжок Біблії: Буття, Фіналу, Левіта, Числ і Второзакония. Заголовок це є переклад із грецького Pentateucov,ужитого Оригеном; у самій Біблії П. йменується "Книжкою закону Моисеева", "Законом" (Тора), "Книжкою закону Ієгови" і т.д. ( Не Їм. VIII, 1, 2, 3; I X, 3; ХIII, 1). У західній экзегетической літературі складові П. книжки йменуються просто "Книжками Мойсея" і окремо позначаються цифрами - 1-я книжка Мойсея ( тобто книжка Буття), 2-я книжка Мойсея ( тобто Фінал) і т.д. Книжки ці частиною історичного, частиною законодавчої вдачі; крайній так переважає, що все П. йменувався час від часу "Законом" (Тора). Творцем П. зізнається Мойсей, що знаходить для себе доказ як у самій Біблії, де в майже всіх місцях авторство приписується Мойсею, так і в старому переказі, і єврейському, і християнському. Це звичайна думка з кінця минулого століття піддалося спочатку соромливої, а потім усе найбільше й поболее різанням критиці, поки крайня не дійшла в наш час до повного практично заперечення як авторства Моисеева, так і єдності самого П. Приводом до цього послужила спочатку заключна глава П. (Второз. XXXIV), де розповідається про обставини погибелі й поховання Мойсея: не міг же сам Мойсей написати цю главу! П. не могло бути написане Мойсеєм - стала затверджувати критика, - тому що в той час, до якого заурядно відносять його походження, єврейський люд стояв на низького щабля розвитку й не міг усвідомлювати й навіть читати ( по безграмотності) подібні книжки, що припускають порівнянне вищу й тому ще пізнішу культуру.