Аспект дійсності в Бохария - найпростіший: для нього принципово не зміст переказу і його відповідність із Кораном і історією, а иснад, і коли в ланцюзі передавачів названі тільки авторитетні імена, той такий переказ зізнається за сьогодення. Сучасна європейська наука спозирає у величезному більша частину переказів "Сахыха" безперечну підробку (у Європі "Сахых" изд. Крель, Лейд., 1862-1868; вост. изд.
- Булак, 1280, 1282, Каїр, 1305, 1307, 1312, Розділяй, 1270, 1289, Бомбей. 1269 і т.д. : коментар - Навави; стаття Креля - в "Z. D. М. G.", IV; Гольдциэр, "Muhamm. Studien", т. II, 235-245). Учень аль-бохария, Мослим Нишабурский (817875), з 300000 зібраних їм знову хадисов визнав за справжні 12000 і склав з їхній збірник, теж під заголовком "Сахых". У Мослима, у суті, даний такий же матеріал, як і в Бохарии, але витягнутий він з інших джерел; у розподілі матеріалу видна найбільш значима самостійність, чому в Бохария, і найменша залежність від системи фыкха (юриспруденції); більша теоретична самостійність цілої роботи видна й у впровадженні, де серйозно викладені думки Мослима на перекази (изд. у Калькутти, 1265; Каїр, 1282 і сл., з ком. Усе давно знають те, що навави). Збірники Бохарии й Мослима відомі під загальним іменуванням "Сахыхани", тобто "Два Сахыха", і користуються вищою, безперечною канонічністю у всьому правовірному мусульманському світі (вообщем, Азія віддає перевагу Бохария, а сівба. Африка - Мослима). Найменш авторитетні, але теж каноничны й теж мали величезний вплив на внутрішній розвиток ісламу чотири інші збірники переказів, складені ще некритичнее (знов-таки персиянами): 1) "Сонны" ( тобто юрид. переказу ) - Абудауда Сиджистанского (817-888), де за справжню ухвалюється всяка С., коли вона не відкинута всіма авторитетами одностайно; ці "С." становили обом "Сахыхам" досить сильну конкурентнсть до IV в. Гижры (изд. у Каїрі, 1280, Лукно, 1888, Розділяй, із глосами, 1890); 2) " Аль-Джами'аль-Кабир" (=Большенный Збірник) - Мохаммеда Абу-Іси Тирмизи (розум. 892), учня Бохария; Тирмизи включає у власний "Джами" усякий переказ, яким скористався який-небудь знатний законовед, але відзначає також, що мовлять по даному пт законоведы інших толков; таким образом його "Джами" - важливе джерело для дослідження відмінностей меж розмовами (изд. у Розділяй, 1844-49; Булак, 1292; див. Гольдциэр в "Z. D. М. G.", XXXVIII, 671 сл.); 3) З. Абу-абдеррахмана Несапу (830-914) - повні найтонших дріб'язків і подробиць, особливо в главах про обрядовість, де, наприклад. із приводу кожного незначущого молитовного жесту й положення приводиться ряд виречень, вкладених у вуста пророка (Розділяй, 1850; Каїр, 1312); 4) З. Мохаммеда Казвинского, на прізвисько ибн-мадже (824-886), дуже некритичні; вони були визнані за канонічні лише в VI в. Гижры, ну й те не всіма (изд. у Розділяй, 1282, з коммент. 1889). Не вважаючи цих 7 (або 6) канонічних книжок складалися й частково дійшли до нас якісь інші збірники переказів, але їм не вдалося зробитися загальноавторитетними - а ці сім породили обширнейшую наукову літературу, що продовжує розбудовуватися навіть зараз.