С. не тільки лише переробляв, але прямо запозичив із французьких трагедій план, ідеї, вдача, навіть цілі сцени й монологи. Його Синавы й Труворы, Ростиславы й Мстиславы були тільки блідуватими копіями Ипполитов, Британников і Брутов французьких трагедій. Сучасникам катастрофи С. подобалися ідеалізацією вдач і страстей, урочистістю монологів, зовнішніми ефектами, помітною протилежністю меж доброчесними й грішними особами; вони навічно затвердили неправильно-класичний репертуар на російській сцені. Будучи позбавлені державного й історичного колориту, катастрофи С. мали виховне значення для публіки в тому відношенні, що у вуста працюючих осіб влагались, що панували в той час у європейській літературі піднесені ідеї про честь, борг, любов до батьківщини й зображення страстей наділялися в облагороджену й витончену форму. Про вдачу переробок С. може віддати поняття хоча б наступне місце з "Гамлета" (дія 1, явл. 2), де датський царевич говорить:
Я нещастям своїм бажаю себе виявити,
Що над любовию можу я владний бути.
Люблю Офелию; але серденько великодушне
Бути зобов'язане праведно, хоч пленно, хоч вільно...
В 1-м явл. II діяння Клавдій вигукує:
Коли природа у світло мене робила,
Вона свирепствы всі мені в серденько поклала.
У мені викорінити природне мені зло,
Про виховання! і ти не возмогло,
Рє вперше в мені грізний дух стонает
І варварством моїм мене викриває... Захоплююча розмова Полонію й Гертруди, у якому поставлений і дозволений у дусі часу вопросец про королівську владу.
Полоній.
Кому вибачати царя? - люд у його руках.
Він Бог, не людей, у підданих країнах.
Коли кому дані порфіру й корона,
Тому вся правда влада, і немає йому закону.
Гертруда.
Не цим є праведних заповнений розум царів:
Правитель мудрейший є приклад усієї області власної;
Він правду паче всіх підлеглих стежить,
І всі свої на ній статути творить,
Те пам'ятаючи зазавжди, що короткий смертних вік,
Що він у величності такий же людина,
Раби його йому разлюбезные сутність чады,
Від скіпетра його лиется струм відради.
Комедії С. мали найменший фуррор, чому катастрофи. І вони, здебільшого, переробки й наслідування іноземним зразкам; але в них ще більше сатиричного елемента, зверненого до російської реальності. Щодо цього комедії С., з яких найкраща - "Опікун", укупі із сатирами, байками і якимись еклогами, представляють забезпечений матеріал для дослідження духу ери й суспільства. Ціль комедії С. обумовив в одному із власних віршів; її призначення-"глузуванням правити характер; смішити й пользовать прямій її стомившись". У його комедіях найбагатший добір "презирливих речей", які потворили російське життя й відбувалися або від неуцтва, або від невірно понятого, поверхово засвоєного євро утвору. Не соромлячись у вираженнях падав С. і на чорні сторони старенького російського суспільства - на дворянську пиху, святенництво, байдикування, самовладдя поміщиків, любов до догідництва й лестощів.