Quasi-Історичні сюжети мають і наступні катастрофи С.: "Вышеслав" - (1768), що переносить дія в язичеську старовину Новгорода, "Дмитро Самозванець" (1771), "Мстислав" (1774). ДО 1768 г. ставляться комедії С. "Опікун", "Лихоимец", "Три брати совместники", "Отрутний", "Нарцис", до 1769 г. - "Порожня сварка", "Рогоносець по уяві", "Мама совместница дочки". С. придумував і балети, у які вводив драматичний елемент і натяки на сучасні дії. Розкішні декорації, музика, спів, запаморочлива обстановка- усе це забезпечувало фуррор таким алегоричним п'єсам С., як "Новітні лаври" (на перемогу над Фрідріхом 1759 г.) або "Притулок чесноти", або таким операм, як "Альцеста" (1759), з музикою Раупаха. Швидкість, з якої С. створював свої добутки, може бути охарактеризована його позначкою на комедії "Трессотиниус": "зачато 12 січня 1750 г., кінчена січня 1 З-Го 1750". Дуже самолюбний і супротивный характер С. служив джерелом безмежних сварок і зіткнень, навіть із наиблежайшими його рідними. Підірвати літературний авторитет С. супротивникам його не вдавалося, але у відносинах до нього майже всіх осіб з вищого й літературного кола було багато несправедливого. У вельмож його дражнили й потішалися його сказом; Ломоносов і Тредьяковский допікали його глузуваннями й епіграмами. Вони безжалісно напали на І. П. Елагина, коли той у власній "сатирі на петиметра й кокеток" звернувся до С. у таких вираженнях:
"Наперсник Буалов, російський наш Расин,
Заступник правди, гонитель, бич пороків."
С., із власної сторони, не залишався в боргу:у власних нісенітних одах - він пародіював пишномовні строфи Ломоносова, а Тредьяковского зобразив в "Трессотиниусе", в особі тупого педанта, те читаючого неспритні й забавні вірші, від яких усе біжать, то, що міркує про те, яке "твердо" правильні - про три-чи ногах або про одну. Супротивниками С. на літературному поприщі були ще Эмин і Лукин, але Херасков, Майков, Княжнін, Аблесимов схилялися перед його авторитетом і були його друзями. Із цензурою С. вів постійну боротьбу. У більша частина випадків непримиренність С. роз'яснялася його неухильною запопадливістю до правди, як він її усвідомлював. З найсильнішими вельможами власного часу С. так само сперечався й кип'ятився, як і зі своїми побратимами по перу, і ні блазнем у них, ні підлесником не міг бути вже по самій власній; натурі. Справи С. до І. І. Шувалову були перейняті щирою й найглибшою повагою. С. управляв театром не особливо довгостроково: через яких-небудь у точності невідомі зіткнення з артистами й непорозумінь або, точніше, інтриг, С. був, в 1761 г., звільнений від звання директора театру. Хоча це не остудило в ньому страсті до творчості, але він був надзвичайно засмучений і з особливою радістю зустрів воцаріння Катерини II. У харцизькому слові, написаному із цього приводу, він у потужних вираженнях нападав на неуцтво, укріплене пристрастю й силою, як на джерело неправди в житті; він благав государиню виконати те, що погибель перешкодила виконати Петру Вів. - зробити "прекрасний храм непорушного правосуддя".