Миниха, зі званням ад'ютанта, потім продовжував службу в гр. Г. І. Головкина й гр. А. Г. Разумовского й дослужився до чину бригадира. Служба при гр. Разумовском доправила С. можливість бувати у вищому суспільстві столиці й привела до знайомства з більш видатними особами тих пор. Але честолюбство С. було орієнтовано в іншу сторону: він невтомно працював на літературному поприщі. Зверніть увагу на те, що в жовтні 1747 г. С. звернувся до президента канцелярії академії наук, братові власного начальника, гр. К. Г. Необхідно відзначити те, що разумовскому, із проханням про дозвіл надрукувати катастрофи "Хорев": Уже в цім проханні точно висловлена ідея про публічне значення його авторства: " до того, щоб вона була написана" - говорить С. - "мене ніщо не примушує, не вважаючи 1-го щирого бажання тем, чому я можу, служити моїй батьківщині". Катастрофа була написана в тому ж році. Фуррор, що випав на її частку, сприяв поширення в російському суспільстві найбільш правильного погляду на театральне мистецтво й виявив безперечний вплив на підставу незмінного російського театру. Запрошенню в Петербург відомої ярославської трупи передувала постановка п'єс С. у корпусі й у палаці: в 1750 г., не вважаючи "Хорева" - трагедій "Гамлет", "Синав і Трувор", "Артистона", комедії "Чудовищи", "Трессотинеус", в 1751 г. - "Семира"; акторами були кадети. Існування театру було зміцнено указом імператриці сенату 30 серпня 1756 г., тоді й же С. був визначений директором його. Для облагороджування в очах малоосвіченої публіки звання акторів він виклопотав крайнім дворянську відмінність - право носити шпагу. Час від часу критичний у власних вимогах, він з любов'ю дивився за розвитком талантів і здатностей до сцени й був щирим другом талантливейших представників власної трупи; відома, приміром, його зворушлива елегія на погибель Шумского й Троепольской. Незважаючи на недоброжелательство літературних ворогів С., старавшихся підірвати значення С. як драматурга, слава його росла з кожним новеньким добутком. Незмінний театр, з акторами, що дивилися на сцену як на своє єдине й найвище покликання, віддав новітню їжу творчості С., що зустрічав, притім, постійне схвалення з боку імператриці. Продовжуючи працювати для театру, він у теж час писав незліченні оди, елегії, байки, сатири, притчі, еклоги, мадригали, критичні статті і т.д., намагаючись захопити міцне положення у всіх родах і видах російської літератури. В 1759 г. С. заснував журнальчик "Працьовиту бджолу", що наповнювався здебільшого добутками власного видавця. Не для кого не секрет те, що він мав фуррор, але скоро закінчився по недолікові засобів. В 1755 г. С. поставив на сцену першу російську оперу: "Цефал і Прокриса", музика до якої була написана, у ліричному дусі, придворним капельмейстером Арайя. ДО 1757 г. ставиться драма С. "Пустельник", до 1758 г. - катастрофа "Ярополк і Димиза", де двоє із працюючих осіб носять імена "Крепостата" і "Силотела", що очевидно мали метою сказати катастрофи национально-исторический спектр, що отсутствовавший у ній.