Як воєначальник, С. різнився методичністю (у найкращому змісті цього слова), задавався постійно справді необхідними цілями. Він повсевременно намага_ дія зосереджен сил; коли час від часу він й бува розкида св військ, то до причинам, що независевшим от У таких варіантах він відшкодовував розкиданість або слабість власних сил швидкістю маршів, що доставляла йому можливість стукнути на супротивника неждано. Ініціативу С. постійно зберігав у власних руках і неприклонно дотримувався наступального виду дій. Плани його були постійно ординарні, що й становило їхню основну гідність. У ті часи, коли необхідність переслідування ворога опосля здобутої перемоги далеченько ще не всіма зізнавалася, коли говорили, що потрібно "будувати відступаючому золотий міст", С. постійно довершував перемогу печеням і невідступним переслідуванням, щоб закінчити поразка супротивника . Надаючи величезне значення моральному елементу, він усюди ставив дух вище форми; усяке тактичне приймання здобувало в нього якусь ізюминка, що викривала майстри. Від інших він теж домагався рішучості й самостійності в діях. У бої він витягав із власних військ усе, що було може бути; жодна частина їх не залишалася дозвільної. Ідеї Суворова, як військового викладача, і донині ще не використані у всій повноті. Результати суворівського виховання й утвору військ позначилися в ряді блискаючих перемог, якого не має жоден з російських полководців. Сам він протягом власного багаторічного військового поприща жодного разу переможений не був. Порівн. Фукс, "Історія генералісимуса князя С." (1811); Н. Дубровин, "Олександр Васильович С. посередині перетворювачів Єкатерининської армії" (Спб., 1886); А. Петрушевский, "Генералісимус князь С." (Спб., 1884; нове перероблене видання 1900); Д. Ф. Масловский, "Записки по історії військового мистецтва в Рф" (вип. II, Спб., 1894); "Збірник военноисторических матеріалів (вип., IV, Спб., 1893); Н. А. Орлов, "Штурм Ізмаїла" (Спб., 1890), "Розбір воєнних дій в Італії в 1799 г." (Спб., 1892); "С. на Треббии" (Спб., 1893): М. Стремоухов і П. Симанский "Життя С. в мистецтв. зображеннях" (М. 1900); Camille Roussel, "Souvenirs da Marechal Macdonald duc de Tarente" (Пара., 1892).
Судак або судок (Lucioperca Sandra Cuv.)- риба із сімейства окуневих (Percidae). Тіло дуже подовжене з довгуватою загостреною головою; спинних плавців два, щоки не покриті лускою, зуби на щелепах нерівномірної величини й особливо різняться величиною по два клыковидных зуба у верхній і нижній щелепі (нерівномірна величина зубів служить відмітною ознакою С. від усіх інших окунев, що водяться в нас). Колір сірий^-сірий-зеленувато-сірий, на череві й нижньої частини боків сріблистий^-сріблистий-білувато-сріблистий, на боках з бурувато-сірими плямами, які утворюють нерідко 8-10 поперечних смуг. На сіруватих спинних, хвостовому плавцях ряди темних крапок і цяток, інші плавці жовтий^-жовті-блідо-жовті. Час від часу С. бувають надзвичайно темного кольору. С. сама більша з наших окуневих риб і може досягати довжини до 3 фт.