Отут С. мав варіант виявити свої блискучі дарування. Перемоги, здобуті їм під Ландскроной і Столовичами, так само як оволодіння Краковом (15 квіт. 1772 г.), дуже впливали на фінал війни, результатом якої був 1-ый розділ Польщі. Возвратясь у Петербург, С., зроблений у ген.-майори, був відряджений для огляду у військовому відношенні границі зі Швецією, а пізніше в армію Румянцова, що стояла на Дунаї. 10 травня й 17 червня 1773 г. він зробив два переможні пошуку на Туртукай, що представляють еталони форсованої наступальної переправи через ріку. 3 вересня він здобув перемогу над турками в Гирсова, а 9 червня 1774 г. наніс їм рішуча поразка при Козлудже, що приемущественно впливало на фінал війни й висновок миру в Кучук-Кайнарджи. По закінченню турецького походу С. був посланий до гр. Панину, зайнятому втихомиренням пугачевского бунта; але до місця новітнього призначення С. встигнув прибути тільки опосля остаточної поразки Пугачова Михельсоном. До 1779 г. С. командував військами на Кубані й у Криму й разюче організував оборону берегів Таврического півострова, на варіант десанту з боку турків. За це ж час він улаштував виселення із Криму християнських обивателів; греки були оселені по Азовському узбережжю, вірмени - на Доні, біля Ростова. В 1779 г. С. одержав у командування малороссийскую дивізію, а в 1782 г. г. прийняв начальство над кубанським корпусом. Опосля приєднання Криму до Рф (1783), С. був повинен привести в покірність ногайских татар, що й було їм виконане, не дивлячись на значимі утруднення. В 1786 г. він зроблений у генерал-аншефы й призначений начальником кременчуцької дивізії. З початком 2-ой турецької війни 1787- 91 г., С. був призначений начальником кинбурнского корпуса, на який покладена була оборона Чорноморського узбережжя, від устя Бугу до Перекопу. Обґрунтованість виготовлених їм розпоряджень блискуче найшлася перемогою під Кинбурном. Роль його в облозі Очакова (1788) закінчилося внаслідок невдоволень із Потьомкіним. В 1789 г. Саме-Собою зрозуміло, с., командуючи дивізією в армії Репніна, розбив турок при Фокшанах і Рымнике, за що одержав орден св. Жору I ст. і титул графа Рымникского, а від австрійського імператора- титул графа Священної Римської імперії. У грудні 1790 г. він побрав штурмом Ізмаїл. Подвиг цей, внаслідок зіткнення, що пішло потім, з Потьомкіним, не віддав С. фельдмаршальського жезла: він нагороджений був тільки званням підполковника л.-гв. Преображенський полку. В 1791 г. С. довірений огляд фінляндської границі й складання проекту її зміцнення, дорученням сиим він надзвичайно тяготився. Наприкінці 1792 г. на нього було покладено схоже ж доручення на юго-зап. Рф, у виді здатності поновлення війни з Туреччиною. У серпні 1794 г. він був викликаний на театр польської инсурекционной війни. Ряд стриманих їм перемог, що минувся узяттям Праги, нагороджений був чином генерал-фельдмаршала. В 1796 г. С. призначений начальником наших військових сил у южн. і юго-зап. губерніях і отут розвив до повноти свою систему навчання й виховання військ.