Літературна його манера залишилася, загалом, та ж, яка була в нього в "С.-Петерб. Ведений."; вона большею частиною вільна від грубого зачіпання особистості, від вульгарних знущань. Публіцистична діяльність С. із придбанням "Новітнього Часу" у загальному слабшає. Від недільного фейлетону він себе визволив і лише час від часу пише "Дрібні листи", Крайні роки С. ретельно зайнявся театром, до якого давно був близький як театральний рецензент, і став на чолі литературноартистического кружка (Малий театр). Усе знають те, що як драматург, С. відомий пользующеюся величезним фуррором драмою "Тетяна Рєпіна" (отд. Спб., 1889, 3 изд. Спб., 1899); такий же фуррор мала й драма "Медея", написана С. у співробітництво з В. П. Бурениным (Спб., 1883, 3 изд., Спб., 1892). Не вважаючи того, С. написав жарту й комедії: "Біржова гарячка", "Не пійманий, не злодій", "Він у відставці", "Сумлінне слово", "Дами й чоловіка" і ін. Інші літературні твори С.: роман " Наприкінці століття Любов" (Спб., 1893, 3 изд., 1898), вступний етюд до видання "Горя від мозку" (Спб., 1886) і докладний аналіз підробки пушкінської "Русалки" (Спб., 1900). З 1872 г. С. видає дуже всерозповсюджений "Російський Календар". Практично відразу із придбанням "Новітнього Часу" С. заснував книгарня й видавничу фірму, що займає одне з перших місць у російській книжковій торгівлі. У ряді його незліченних видань особливого жалю заслуговує "Доступна Бібліотека" (прототипом для неї послужили ньому. "Universal-Biblothek" Реклама й франц. "Bibliotheque Nationale"), що випустила вже кілька сот книг традиційних добутків російських і закордонних письменників. Порівн. "Бібліограф", 1893 г.
С. Венгеров.
Суворов (Олександр Васильович)- князь Италийский, граф Рымникский і Священної Римської імперії, генералісимус русск. армії й генерал-фельдмаршал австрійської, найбільший російський воєначальник (1730-1800). Батько С., генерал-аншеф Василь Іванович, бачачи кволе додавання нащадка, призначав його спочатку до цивільної служби, але, внаслідок нескоримого потяга хлопчати до військової справи, записав його рядовим у л. гвардії Семеновский полк). В 1745 г. він зробив на дійсну службу, яку став нести дуже ретиво, загартував своє здоров'я, неперевершене переносив млявість і всякі позбавлення. Бійці обожнювали С., але вже тоді вважали його диваком. Життя його не походила на життя інших дворян тих пор. Лише в 1754 г. він був зроблений в офіцери, а на бойове поприще в перший раз виступив під час 7- літньої війни; брав участь у бої при Кунерсдорфе й у набігу Чернишова на Берлін; в 1761 г. командував окремими загонами й вирізнився як відважний партизан і лихий кіннотник. В 1762 г. він був посланий з депешами до імператриці й був призначений командиром Астраханського піхотного полку. Командуючи з 1763 г. Суздальським пехотн. полком, С. виробив свою відому систему виховання й навчанні військ, на підставі бойових досвідів, винесених їм з війни проти такого проводиря, яким був Фрідріх Величний. У листопаді 1768 г. Суздальський полк рушаться був з Ладоги в Смоленськ, для дій проти польських конфедератів.