справі за 1866 г.", Черепина, М., 1867). Широку популярність С. роздобув в 2-ой половині 60-х років, коли він під псевдонімом Незнайомець, став писати в "Спб. Саме-Собою зрозуміло, вед." недільний фейлетон ("Тижневі нариси й малюнки"). Велике значення в газетній справі цьому фейлетону в перший раз віддав блискучий талант С., що з'єднував усередині себе тонка дотепність із щирістю почуття й уменьем до кожного предмета підійти з боку його публічного значення. С. розширив рамки недільного фейлетону, увівши в нього обговорення самих різних сторін сучасної гос, публічному й літературному життя. Це були найкращі досвіди російського політичного памфлету, не стеснявшиеся нападати надзвичайно різко на окремих осіб, але разом з тем лише на суспільну сторону їх діяльності. Самі потужні удари С. наносив представникам обскурантистської журналістики - Каткову, Скарятину, кн. Мещерскому й ін. По своїх переконаннях С. був помірно-ліберальний західник, що виходив із принципів широкої політичної волі, терпимості й протесту проти вузенького націоналізму. Це зближало його, меж іншим, з "Вісником Європи", де він в 1869 - 1872 рр. поміщав замітки про новітні книжки й ряд критичних і ін. статей ( найбільш більші з них: "Новітній роман Віктора Гюго", 1869, № 6 і 7; "Французьке суспільство в новенькому романі Флобера", 1870, № 1 і 2; "У гостях і будинку [Замітки про Німеччину]", 1870, № 9 і 10; "Російська драматич. сцена", 1871, № 1; "Історична сатира ["Історія 1-го містечка" Щедріна], 1871, № 1). Великий фуррор фейлетонів Незнайомця зробив його ім'я ненависним у пізнаваних колах, і коли в 1874 г. И дійсно, в. Ф. Корш і його редакція минулого усунуті від "С. Петер. Вед" (див. Б. Маркевич, Корш, Спб. Вед.), те одним з основних до того мотивів були виставлені фейлетони С. Примушений відхід С. з "Спб. Вед." викликав загальний жаль, що позначився дуже яскраво, коли С., спочатку 1875 г., випустив дві книги власних "Тижневих нарисів і картинок". Нариси, здебільшого писані на злість денька, у значимому ступені вже втратили ентузіазм, але тем не найменш були розкуплені в кілька днів- факт для книжкової торгівлі того часу практично незвичайний. Наприкінці 1875 г. С. став писати недільні фейлетони в "Біржових Bедомостях" Полетики, а спочатку 1876 г. роздобув, укупі з В. І. Лихачовим, "Новий Час". У ролі офіційного редактора він не міг виступити по цензурних причинах і значився лише видавцем, чим залишається й по дійсний час. Очікування, збуджені переходом "Новітнього Часу" до С., були величезні; ніхто не коливався в тому, що воскресають Коршевские "Спб. Вед."; Салтыков і Некрасов дали свої добутки для перших №№. Але сиим очікуванням не визначено було реалізуватися. Ставши більш помітною виразницею симпатій до повсталим слов'янам, газета мала великий фуррор не тільки лише посередині колишніх шанувальників таланта С., але й у публіці зовсім іншого сорту. Це повело до того, що чрез 1-2 року духовний вид видавця стає до невпізнанності іншим. Особисто С., вообщем, не можливо цілком злитий з його газетою.