Див. Jellinek, "System der offentlichen Rechte" (Фрейбург, 1892); Waitz, "Grundzuge der Politik" (Кіль, 1862); Laband, "Das Staatsrecht d. deutschen Reichs" (3 изд., 1 т., Фрейбург, 1895), Borel, "Sur la souverainetе et l'еtat federatif" (Берн, 1886); Murpard, "Die Volksouveranitat im Gegensatz der Legitimitat" (1832); Maureubrecher, "Die deutschen regierenden Fursten und ihre Souveranitat" (1839).
Суворин (Олексій Сергійович)- пізнаваний журналіст. Рід. в 1834 г. у с. Коршеве Бобровского в., Воронезької губ. Батько його був муніципальний селянин такого ж села, відданий по набору в бійці, поранений при Бородіні потім офіцерський чин, що й одержав; він дослужився до капітана, що в той час давав потомствене дворянство. С. навчався у воронезькому Михайловском кадетському корпусі й в особливих класах Дворянського полку (зараз Константиновское військове училище), звідки випущений у сапери. Скоро він вийшов у відставку, витримав іспит на звання вчителя повітового училища й віддався педагогічної діяльності, спочатку в Боброве, потім у Вороніжу, де зблизився з М. Ф. Де-Кулі й поетом Нікітіним. У виданої Де-Пулі "Воронезькій Бесіді" (1861) С. розташував, меж іншим, розповідь із народного життя "Гарібальді", що одержав, як заведено виражатися, величезну популярність завдяки тому, що його нерідко читав на літературних вечорах відомий актор Садовский. З 1858 г. С. став поміщати перевідні вірші й маленькі статейки в "Вуале", "Москов. Треба сказати те, що вестн.", "Веселунові" і "Русск. Щоденнику". Кілька кореспонденцій з Вороніжа ( під псевд. Василь Марков) в "Русявий. Мови" (1861) направили на себе увага видавниці цього журнальчика, графині Сальяс, яка запропонувала С. переселитися в Москву й прийняти незмінне роль в "Русявий. Мови". Коли "Русявий. Мова" закінчилася, С. зайнявся складанням книг для народного читання, для столичного "Суспільства поширення потрібних книжок" ("Єрмак, підкорювач Сибіру", "Вельможа Матвєєв", "Історія неясного часу"; крайня не була пропущена цензурою). Тоді ж він надрукував в "Сучаснику" (1862, № 2) повість "Боєць і солдатка", в "Ясній Галявині" Л. Н. Толстого- "Життя патріарха Никона" ( є отд. видання), в "Отеч. Зап."- оповідання "Знедолений" (1863, № 1) і повість "Аленка" (1863; №7 і 8). В 1863 г. С. переселився в Петербург, де писав огляд журналів в "Русск. Инвал." ( за підписом А. І-Н) і зробився секретарем і наиблежайшим співробітником "С. Петерб. Вед.", що зайняли, опосля перехід до В. Ф. Коршу, одне з перших місць у рядах помірно-ліберальної печатки. Необхідно відзначити те, що отут С., під псевдонімом А. Бобровский, розташував ряд підлоги белетристичних нарисів поточному життя, зібраних потім в окремій книзі під заголовком "Усякі" (Спб., 1866). Додані глави послужили приводом до порушення проти С., в 1866 ті судового переслідування. Окружний трибунал присудив творця до 2 місяців тюремного ув'язнення; судова палата замінила це покарання 3 недельками змісту на гауптвахті. Сама книжка була спалена (виклад її змісті див. в "Збірнику відомостей по книжно-литератур.