Захід C. права, таким образом, не в особистості, а в принципах публічного розподілу благ, і може спуститися до, як багато виражаються, повного заперечення особистості (у рабстві й кріпосництві). І формально, при визначенні С. прав у кожному даному випадку, ми звертаємося спочатку не до аналізу параметрів людського духу, а до так наз. джерелам права, тобто публічному прояву прав у звичаї й законі. У сучасній правовій державі, де закон прагне охопити загальними нормами всі прояви людського життя й сказати особистості правову міць і в тих сферах, які дотепер залишалися вільними від муніципального втручання,- домінування безстороннього права над С. виражається особливо ясно. При майбутньому росту населення боротьбі, що й загострюється, за існування розподіл актуальних благ по внутрішньому вповноваженню суб'єктів буде, природно, зустрічати всі величезні перешкоди. Дуже важко, вообщем, провести різку різницю в поглядах про відношення С. права до безстороннього в письменників обох шкіл, ідеалістичної й реалістичної, Значення безстороннього права при встановленні С. визнає величезне більша частину ідеалістів; якісь із них говорять і логічний цінність безстороннього права (Тон). Напроти, якісь письменники, що дають реалістичне визначення С. права, указують на цінність С. права.
У складі С. права розрізняють суб'єкт і об'єкт права. Під суб'єктом права розуміють конкретного носія права, представника, що захищається їм ентузіазму або блага, але не обов'язково його розпорядника: молодий є суб'єкт майнового права, але розпорядником крайнього є опікун. Права є для розмежуванні інтересів людей, що живуть у суспільстві. Суб'єктом права є, тому, до цього всього людей, член даного цивільного суспільства. Щоб бути носієм прав, людей повинен володіти певними властивостями. Блага, охоронювані правом, і правочину для їхнього захисту можуть бути розподілені в особисте володіння людини, але можуть бути й надбанням совокупы осіб, що користуються й захищаючих їх разом. У якості суб'єкта прав виступає тоді особа юридична. Якісь юристи мовлять про "С. правах без суб'єкта" для позначення комплексу фактів і відносин, з якими закон, м'яко кажучи, зв'язує юридичний захист, але які в цей момент не мають представника й розпорядника. Таким безсуб'єктним правом є спадщини опосля погибелі спадкодавця до прийняття його спадкоємцем (hereditas jacens). Можливо й те, що ця конструкція є продуктом уже не філософського, а техніко-юридичної думки на природу С. права. Під об'єкт ом C. права розуміють заурядно ті предмети, на які конкретно вплине воля особистості й простягнеться влада, повідомлена їй нормами. Згідно із сиим, розрізняють і різні види С. права: 1) права на свою особистість, що виражаються в праві дії на своє тіло й самовизначення в поза, по відношенню же до інших осіб- у домаганні на захист недоторканності життя, честі, здоров'я і т.д.; 2) права речов, що повідомляють особистості можливість конкретної дії на річ, що служить об'єкт ом володіння; 2) права особисті; об'єкт ом їх служить, як заурядно виражаються, воля іншої особистості, впливаючи на яку суб'єкт права домагається володіння річчю (зобов'язальне право) або підпорядкування самої особистості (сімейні права).