Але від уваги залежить напрямок нашого свідомого життя. Як випливає, наше свідоме життя визначається у власному плині не зовнішніми факторами, які її збуджують, а нашими внутрішніми потребами, запитами й цілями. Мало хто знає те, що й означає, справжня база або суб'єкт духовному життя є початок мимовільн, що розбудовує діяльність для догоджання власних потреб.
Довідається себе суб'єкт через свої виявлення, що зізнаються конкретно. Усяке наше пізнавання містить у для себе дві сторони, будучи актом свідомості й самосвідомості. як акт свідомості, воно дає нам знати, із чим ми маємо справу, який предмет ми споглядаємо перед собою- стіл, стул. чорнильницю, перо або що інше. Як акт самосвідомості, воно говорить нам, що, бачачи, напр., стіл, ми расслабленно споглядаємо, а не перебуваємо в стані хвилювання або бажання. Ці дві сторони дані бувають скрізь, хоча внаслідок вузькості свідомості ніколи не зізнаються зі схожою ясністю. Час від часу найбільше ясно зізнається предмет, іноді- акт споглядання, дивлячись тому, на що буває звернена наша увага. Зание своє ми починаємо не із себе самих, а з навколишнього світу, з навколишніх тіл; тому й свої виявлення духовні сначало ми пізнаємо не в чистому виді, а у зв'язку з тілесними явищами. Вивчаючи тіла, ми виділяємо з них одне, неподільно пов'язане з нами. Ми зауважуємо, що це тіло є у власному роді єдиним. На відміну від інших тіл, воно не залишає нас ніколи. Дотик до нього чого-небудь стороннього ми не лише спозираємо, але й випробовуємо. Зміни його є в нашому житті подіями, приємно або неприємно хвилюючими наша істота. Через нього ми виконуємо свої бажання; бажаємо ми чого-нибудть наблизити до себе- наближаємо до нього, бажаємо вилучити від себе- видаляємо від нього. У підсумку в нас складається переконання, що тіло це й ми становимо одне, що його стану- наші стани, його руху- наші діяння. На даному щаблі самопізнання ми отожествляем турботи про для себе з турботами про власне тіло. Не досить помалу в нас розбудовується здатність відволікання. Ми навчаємося відривати власний інтелектуальний погляд від найяскравіших образів зовнішньої, почуттєвої реальності й зосереджувати увагу на явищах власного внутрішнього, духовного миру. Ми знаходимо в для себе нескінченний достаток думок, відчувань і бажань. Для нас стає природнім, що в цих-те явищах, конкретно сприйманих нами, але схованих від конкретного погляду інших, і виражається наша суть. Наше тіло втрачає в наших очах своє колишнє значення; ми починаємо дивитися на нього, як на зовнішній об'єкт, який, подібно іншим тілам, сприймається зовнішніми емоціями й чинить опір нашої волі. Відкривши явища внутрішнього миру, ми намагаємося звести їх до логічної єдності. До цього спонукують нас і властиве нашої думки вимога єдності, і наше природнє бажання усвідомити себе. Ми висуваємо на 1-ый план певну групу явищ, що відповідають корінним запитам нашої волі, нашому покликанню, і виходячи з переконань цих явищ висвітлюємо всі інші явища нашого духовного життя. У як би звичайних людей актуальне покликання в більшості випадків не буває ясно виражене; тому й погляд їх на себе не різниться устойчивою визначеністю.