(1542-87), низложенную із престолу й страчену у Великобританії царицой Єлизаветою. Її нащадок Иаков VI або I-Й ( для Великобританії) був владикою Великобританії, Шотландії й Ірландії (1603-1625). Царювання С. у Великобританії було млосним часом для країни. Вони принесли із собою свою шотландську політику, прагнучи встановити царський абсолютизм, що суперечило політичним традиціям Великобританії. Для втілення власних абсолютистических теорій С. об'єдналися з " найвищою церквою", підтримували англиканизм проти пуританства, боролися, як і в Шотландії, проти знаті й народу за права корони. Послабивши потаєну раду, С. підсилили діяльність зоряної палати й верховної комісії. Треба сказати те, що замах їх на прадавні права Великобританії і її легітимний державний устрій викликав складну опозицію, яка вибухнула при другому С. Карлу I (1625-1649) і привела короля до ешафоту. Дочка Иакова I Єлизавета (1596-1662) була замужем за богемским владикою Фрідріхом V Пфальцским і все життя скиталась у вигнанні. Нащадок Карла I, Карл II (1630-1685), опосля млосних випробувань і різних пригод, відновив боротьбу меж царською владою й парламентом і був зовсім далекий Великобританії. Альянс із найвищою церквою при ньому став ще міцніше. Легітимних малят він не мав ( з побічних відомий в історії барон Монмут) і престол перебіг до другого нащадка Карла I, Иакову II (1685 - 1688), фанатичному католикові, крайньому королеві з будинку С. Треба сказати те, що в нього були дві дочки: Марія, вышедшая заміж за власного двоюрідного брата Вільгельма III Оранского, і Ганна, що була замужем за Георгом Датським. Як би це було не дивно, але коли поширився слух про народження в Иакова нащадка, відбулася 2-ая революція; Иаков був вигнаний, і на престол була зведена Марія (1662-1695) з Вільгельмом III. Спадкоємицею Вільгельма III була Ганна (1702-1714). Якобиты бажали, але, про відновлення вигнаної династії. Нащадок Иакова II був визнаний Францією, Іспанією й батьком владикою Великобританії, під іменуванням Иакова III (1688-1766), а у Великобританії його оголосили муніципальним изменщиком. Його спроба заволодіти престолом в 1715 г. минулася невдачею. Женившись на Марії Собесской, він мав нащадка Карла Едуарда (1720-1788), так назыв. "молодого претендента" на британський престол, що безуспішно намагався повернути престол спочатку татові, пізніше для себе (1746). Він був одружений на принцесі Луїзі Штольберг-Альбани, яка його кинула; шлюб їх був бездітний. Будинок С. закінчився в 1807 г., із загибеллю онука Иакова II, Генріха Бенедикта, що загинув у сані кардинала. Порівн. Baughan, "Memorials of the S. dynasty" (Л., 1831); Campana de Cavalli, "Les derniers S. е Saint-Germain en Laye" (П., 1871).
П. До-Ий.
Су - французька монета, що чеканився з міді (і навіть заліза) до 1793 г.; пізніше звернена в 5-сантимную монету, яка й донині, становлячи 1/20 франка, нерідко йменується С. Чеканився також срібний С., даністю в 2-15 С. до революції, в 15 і 30 С. - під час революції.
Суарец (Франциск Suarez, 1548-1617)- іспанський філософ і політичний мислитель.