Бібліотека його в той час значилася лучшею. Склав "Catalogue raisonne des tableaux qui composent la collection du comte A. de Stroganoff" (Спб., 1793). Павло Олександрович (17741817), граф, генерал-лейтенант і сенатор, виховання одержав у Франції, звідки був викликаний при початку революції. В 1802 г. призначений товаришем міністра внутрішніх справ і поболее 3-х років управляв мед департаментом. В 1804 г., із приводу від'їзду Новосильцева, полягав доповідачем по справах, Высочайше довіреним Новосильцеву, і висилав за нього обов'язки піклувальника с. петербурзького навчального околиця. Разом з Кочубеєм і Новосильцевым був наиблежайшим радником правителя Олександра I, становлячи з ними пізнаваний тріумвірат або "комітет публічної схоронності"; вів записки про засідання цього комітету (частина яких написана в додатку до другого того "Правитель Олександр 1-ый", Н. К. Шильдера), і представив Панові записку про потрібні перетворення, у який багато вірного, особливо по селянському вопросцу й народній освіті. В 1805-1807 г. мав дипломатичні доручення й перебував найбільше всього в Лондоні. В 1807 г., будучи вже сенатором, волонтером зробив у військову службу; у шведську війну полягав командиром лейб-гвардії гренадерського полку, пізніше вирізнився в схватках при Бородіні, Лейпцизі, Краоне й Парижу. У битві під Краоне був убитий його нащадок Олександру й ця подія прискорила погибель самого Павла Олександровича. Григорій Олександрович (1770-1857), граф, обер-шенк, член муніципальної Ради, засолення у Швеції, Іспанії й Туреччини. Під час перебування послом у Константинополя він. багато сприяв поліпшенню положення Сербії. В 1826 г. правитель Микола I звів його в графську гідність. Олександр Сергійович (1818-1864), граф, єгермейстер двору Його Величності, відомий як збирач середньовічних і новоєвропейських монет; був одним з основоположників с.-петербурзького археологічного суспільства й членом одеського суспільства й історії стародавностей Росіян. Сергий Григорович (1794-1882) граф, генерал від кавалерії, генерал-ад'ютант, член муніципальної ради. П'ятнадцяти років від роду зробив в інститут корпуса інженерів шляхів сполучення; вирізнився в Бородінській бої, в 1828 г. - у справах під Шумлой і Варною. І навіть не треба й говорити про те, що в 1831-1834 рр. виконував обов'язки військового губернатора в Ризі й у Мінську. В 1835 г. призначений піклувальником моск. навчального околиця. Час його керування (1835-47) було, по загальному відкликанню сучасників, блискучою ерою для столичного інституту. Він особливо клопотав про підняття професорського персоналу, пішов відшукувати здатних людей і всіляко виявляв їм підтримку й заступництво (Бодянский, Грановський, Кавелин, Шевырев, Соловйов, Кудрявцев, Буслаєв і ін.). Близько також сприймав С. до серденька інтереси студентів і багато зробив для поліпшення гімназій, проводячи в них стомившись 1828 г., у виробітку якого він учавствовал. Розлад з міністром народної освіти, графом С. С. Уваровым, спричинив відставку С. (наиблежайшим приводом її було надрукування в "Читаннях Столичного Суспільства Історії Древн.