злаків (Gramineae), коліна ячмінних (Hordeae), близький до пшениць (Triticum L.) і якимись творцями з ними, що з'єднується. Різниться від пшениць тим, що нижня квіткова луска в підстави постачена ясним, відмежованим борозенкою, стовщенням і відвалюється при дозріванні плода, який срощен з верхньою квітковою лускою. Стрижень колосся в якихось видів розламується, у якихось немає. Колоски 3 - багато квіткові, стислі з боків, сидячі поодиноко в улоговинках стрижня; колоскові луски вже квіткових. Нижня квіткова луска шкіряста, на спинці опукла або лише вгорі зі слабеньким кілем, тупа, гостра або з остю. Зерно стисле зі спинки, із плоскою борозенкою, на верхівці опушене. Звичайні види - довголітні травички з довгуватим, вузеньким колоссям і не килеватыми колосковими чешуями. Звичайно ж, усі ми дуже добре знаємо те, що реальний П. (Agropyrum repens Beauv; Triticum r. L.) має довгуваті підземні втечі й гоструваті луски колосків. Завдяки своїм на кінці гострим втечам, що колються, дуже розростається, чому на ріллях становить бур'янисту травичку, що важко викорінюється. На вигонах підходяща кормова травичка. Кореневища й підземні втечі вживаються в медицині під заголовком Radix Gramiuis. як кровоочисний засіб. До секції Eremopyrum Jaub. et Spach. ставляться види з килеватыми колосковими чешуями й найбільш маленькими колоссями, частиною довголітні, частиною однорічні, напр. Agropyrum cristatum Bess., A. prostratum Echiw. В Европ. Poccии, особливо на півдні, зустрічаються вище 15 видів Agropyrum.
В. Тр.
Пирій - так наз. у сельскохоз. літературі трохи бур'янистих травок із сем. злаків. Спеціально ж цей заголовок ставиться до Triticum repens L. (Agropyrum r. P. B.), П. повзучому, одному з більш шкідливих і обтяжних бур'янистих рослин. Зживаючись із усякими критеріями - ґрунтовими й кліматичними - П.. має широкий район поширення, переходячи через усі градуси довготи й 40° сев. широти (70° - 30°), минаючи лише одні сипучі піски, болота й лісові хащі. Особливо сприятливі для нього багаті й рыхловатые землі, у яких легше виростають його кореневища, що горизонтально поширюються; на них він розкидається суцільним килимом, утворюючи на ґрунтах худих і щільних тільки окремі латки або групи. Розростається П. кореневищами, приемущественно, у верхньому шарі землі (у степах меж 2 - 6 див. глибини), практично не проходячи поглубже 10 - 12 дм. Не вважаючи властивості землі, ступінь його поширення залежить ще від роду пахатного знаряддя, стану погоди, сівозміни, прийнятого в господарстві, і природи разводимых у ньому рослин. Пануванню П. сприяє сира осінь, мокруваті весна й літо. Напроти, П. надзвичайно чутливий до посухи. У сухе літо на чорноземі він утворює худу рослинність, а в ряді сухих років виявляє навіть на розстібних землях суцільне вимирання. Фактором, що перешкоджають розвитку.
П., служить також пасіння худоби, що викликає ущільнення землі, а час від часу й власна його густота, під впливом яких П. хиріє, стаючи усе дрібніше й дрібніше. Обробка землі плугом сприяє розмноженню П., сошная оранка пригнічує його.